Бібліотечна сторінка - Добровеличківський ліцей "Гармонія" Добровеличківської селищної ради https://garmoniya.dv.kr.ua/ uk Бібліотечна сторінка - Добровеличківський ліцей "Гармонія" Добровеличківської селищної ради[shortrss] ДО ДНЯ НАРОДЖЕННЯ АНДРІЯ МАЛИШКА https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21244-do-dnya-narodzhennya-andriya-malyshka.html https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21244-do-dnya-narodzhennya-andriya-malyshka.html

Андрій Самійлович Малишко народився в селі Обухів на Київщині 14 листопада 1912 року в багатодітній сім’ї шевця. Рід Малишків займався чоботарством. У родині Малишків було 11 дітей. Вже з дитинства Андрій підробляв – топив груби у крамарів. З дитинства виніс любов до народних мелодій і рідного слова, рідної землі. Найдорожчою людиною, першим авторитетом, людським ідеалом була для А. Малишка. У школі навчався під час громадянської війни. Закінчивши семирічку, майбутній поет вступив до медичного технікуму, та потяг до пісні й поезії привів його на літературний факультет Київського інституту народної освіти (нині Київський національний університет ім. Тараса Шевченка). Він стає старанним учнем Максима Рильського, який викладав в інституті й вів там літературну студію.

Початок творчості А. Малишка позначений сумлінним навчанням.

У 1930 р. юнак надрукував перші вірші в журналах «Молодий більшовик» та «Глобус». Закінчивши у 1932 р. Київський інститут народної освіти, працював учителем в Овручі. Відслуживши ріку армії, переїхав до Харкова й працював журналістом.
Протягом 1938-1940 рр. А. Малишко видав збірки: «Лірика», «З книги життя» (1938 р.), «Народження синів» (1939 р.), «Листи червопоармійця Опанаса Байди», «Березень», «Зоревідні», «Жайворонки» (усі — 1940 р.). У цей же період написав поеми «Трипілля» (надруковано лише уривки), «Ярина», «Кармалюк», «Дуліа про козака Данила».

У 1941-1944 рр. поет служив військовим кореспондентом у газетах «Красная армия». «За Радянську Україну», «За честь Батьківщини», де виступав і як поет, і як публіцист; видав сім збірок поезій: «До бою вставайте!» (1941 р.), «Україно моя!» (1942 р., виходила двічі), «Понад пожари» (1942 р.), «Слово о полку» (1943 р.), «Битва» (1943 р.), «Полонянка» (1944 р.), «Ярославна» (1946 р.). Героїко-трагічний пафос циклу з п’яти віршів «Україно моя!», написаного 1941 р., передавав щирий особистий біль за рідну землю, віру в її визволення. «Україно моя!» — одне з найяскравіших поетичних явиш років війни.

У 1944-1947 рр. Малишко працював відповідальним редактором журналу «Дніпро». У 1950 р. з’явилась збірка «За синім морем», написана після відвідин поетом Канади та США разом з групою діячів культури.

Новий і чи не найбільш продуктивний етап у творчості поета починається із середини 1950-х років. У збірці «Що записано мною» (1956 р.) містяться тексти відомих пісень: «Знову цвітуть каштани», «Пісня про Київ», «Як на дальнім небосхилі»; у збірці «Серце моєї матері» (1959 р.)-— «Пісня про рушник», «Ми підем, де трави похилі»; у збірці «Полудень віку» (1960 р.) — «Вчителька» тощо. У їх озвученні поету допомагали такі відомі композитори, як брати Майбороди, Л. Ревуцький, П. Козицький, М. Вериківський, А. Штогаренко, С. Козак, О. Білані.

Протягом 1961-1970 рр. вийшли збірки «Листи на світанні» (1961 р.), «Прозорість» (1962 р.), «Дорога під яворами» (1964 р.), «Рута» (1966 р.), «Синій літопис» (1968 р.), «Серпень душі моєї» (1970 р.).

17 лютого 1970 р. А. Малишко помер.

За своє життя поет видав близько 40 збірок. Але найголовніше те, що в українську літературу він увійшов як поет-пісняр, бо пісні на його вірші вже давно сприймаються як народні.

"Чому, сказати, й сам не знаю" Андрій Малишко (аудіовірш)



 [allow-turbo] Андрій Самійлович Малишко народився в селі Обухів на Київщині 14 листопада 1912 року в багатодітній сім’ї шевця. Рід Малишків займався чоботарством. У родині Малишків було 11 дітей. Вже з дитинства Андрій підробляв – топив груби у крамарів. З дитинства виніс любов до народних мелодій і рідного слова, рідної землі. Найдорожчою людиною, першим авторитетом, людським ідеалом була для А. Малишка. У школі навчався під час громадянської війни. Закінчивши семирічку, майбутній поет вступив до медичного технікуму, та потяг до пісні й поезії привів його на літературний факультет Київського інституту народної освіти (нині Київський національний університет ім. Тараса Шевченка). Він стає старанним учнем Максима Рильського, який викладав в інституті й вів там літературну студію.

Початок творчості А. Малишка позначений сумлінним навчанням.

У 1930 р. юнак надрукував перші вірші в журналах «Молодий більшовик» та «Глобус». Закінчивши у 1932 р. Київський інститут народної освіти, працював учителем в Овручі. Відслуживши ріку армії, переїхав до Харкова й працював журналістом.
Протягом 1938-1940 рр. А. Малишко видав збірки: «Лірика», «З книги життя» (1938 р.), «Народження синів» (1939 р.), «Листи червопоармійця Опанаса Байди», «Березень», «Зоревідні», «Жайворонки» (усі — 1940 р.). У цей же період написав поеми «Трипілля» (надруковано лише уривки), «Ярина», «Кармалюк», «Дуліа про козака Данила».

У 1941-1944 рр. поет служив військовим кореспондентом у газетах «Красная армия». «За Радянську Україну», «За честь Батьківщини», де виступав і як поет, і як публіцист; видав сім збірок поезій: «До бою вставайте!» (1941 р.), «Україно моя!» (1942 р., виходила двічі), «Понад пожари» (1942 р.), «Слово о полку» (1943 р.), «Битва» (1943 р.), «Полонянка» (1944 р.), «Ярославна» (1946 р.). Героїко-трагічний пафос циклу з п’яти віршів «Україно моя!», написаного 1941 р., передавав щирий особистий біль за рідну землю, віру в її визволення. «Україно моя!» — одне з найяскравіших поетичних явиш років війни.

У 1944-1947 рр. Малишко працював відповідальним редактором журналу «Дніпро». У 1950 р. з’явилась збірка «За синім морем», написана після відвідин поетом Канади та США разом з групою діячів культури.

Новий і чи не найбільш продуктивний етап у творчості поета починається із середини 1950-х років. У збірці «Що записано мною» (1956 р.) містяться тексти відомих пісень: «Знову цвітуть каштани», «Пісня про Київ», «Як на дальнім небосхилі»; у збірці «Серце моєї матері» (1959 р.)-— «Пісня про рушник», «Ми підем, де трави похилі»; у збірці «Полудень віку» (1960 р.) — «Вчителька» тощо. У їх озвученні поету допомагали такі відомі композитори, як брати Майбороди, Л. Ревуцький, П. Козицький, М. Вериківський, А. Штогаренко, С. Козак, О. Білані.

Протягом 1961-1970 рр. вийшли збірки «Листи на світанні» (1961 р.), «Прозорість» (1962 р.), «Дорога під яворами» (1964 р.), «Рута» (1966 р.), «Синій літопис» (1968 р.), «Серпень душі моєї» (1970 р.).

17 лютого 1970 р. А. Малишко помер.

За своє життя поет видав близько 40 збірок. Але найголовніше те, що в українську літературу він увійшов як поет-пісняр, бо пісні на його вірші вже давно сприймаються як народні.

"Чому, сказати, й сам не знаю" Андрій Малишко (аудіовірш)



]]>[/allow-turbo] Бібліотечна сторінка Admin Mon, 14 Nov 2022 19:39:59 -1100 [/shortrss] [fullrss] ДО ДНЯ НАРОДЖЕННЯ АНДРІЯ МАЛИШКА https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21244-do-dnya-narodzhennya-andriya-malyshka.html https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21244-do-dnya-narodzhennya-andriya-malyshka.html Admin Mon, 14 Nov 2022 19:39:59 -1100 Андрій Самійлович Малишко народився в селі Обухів на Київщині 14 листопада 1912 року в багатодітній сім’ї шевця. Рід Малишків займався чоботарством. У родині Малишків було 11 дітей. Вже з дитинства Андрій підробляв – топив груби у крамарів. З дитинства виніс любов до народних мелодій і рідного слова, рідної землі. Найдорожчою людиною, першим авторитетом, людським ідеалом була для А. Малишка. У школі навчався під час громадянської війни. Закінчивши семирічку, майбутній поет вступив до медичного технікуму, та потяг до пісні й поезії привів його на літературний факультет Київського інституту народної освіти (нині Київський національний університет ім. Тараса Шевченка). Він стає старанним учнем Максима Рильського, який викладав в інституті й вів там літературну студію.

Початок творчості А. Малишка позначений сумлінним навчанням.

У 1930 р. юнак надрукував перші вірші в журналах «Молодий більшовик» та «Глобус». Закінчивши у 1932 р. Київський інститут народної освіти, працював учителем в Овручі. Відслуживши ріку армії, переїхав до Харкова й працював журналістом.
Протягом 1938-1940 рр. А. Малишко видав збірки: «Лірика», «З книги життя» (1938 р.), «Народження синів» (1939 р.), «Листи червопоармійця Опанаса Байди», «Березень», «Зоревідні», «Жайворонки» (усі — 1940 р.). У цей же період написав поеми «Трипілля» (надруковано лише уривки), «Ярина», «Кармалюк», «Дуліа про козака Данила».

У 1941-1944 рр. поет служив військовим кореспондентом у газетах «Красная армия». «За Радянську Україну», «За честь Батьківщини», де виступав і як поет, і як публіцист; видав сім збірок поезій: «До бою вставайте!» (1941 р.), «Україно моя!» (1942 р., виходила двічі), «Понад пожари» (1942 р.), «Слово о полку» (1943 р.), «Битва» (1943 р.), «Полонянка» (1944 р.), «Ярославна» (1946 р.). Героїко-трагічний пафос циклу з п’яти віршів «Україно моя!», написаного 1941 р., передавав щирий особистий біль за рідну землю, віру в її визволення. «Україно моя!» — одне з найяскравіших поетичних явиш років війни.

У 1944-1947 рр. Малишко працював відповідальним редактором журналу «Дніпро». У 1950 р. з’явилась збірка «За синім морем», написана після відвідин поетом Канади та США разом з групою діячів культури.

Новий і чи не найбільш продуктивний етап у творчості поета починається із середини 1950-х років. У збірці «Що записано мною» (1956 р.) містяться тексти відомих пісень: «Знову цвітуть каштани», «Пісня про Київ», «Як на дальнім небосхилі»; у збірці «Серце моєї матері» (1959 р.)-— «Пісня про рушник», «Ми підем, де трави похилі»; у збірці «Полудень віку» (1960 р.) — «Вчителька» тощо. У їх озвученні поету допомагали такі відомі композитори, як брати Майбороди, Л. Ревуцький, П. Козицький, М. Вериківський, А. Штогаренко, С. Козак, О. Білані.

Протягом 1961-1970 рр. вийшли збірки «Листи на світанні» (1961 р.), «Прозорість» (1962 р.), «Дорога під яворами» (1964 р.), «Рута» (1966 р.), «Синій літопис» (1968 р.), «Серпень душі моєї» (1970 р.).

17 лютого 1970 р. А. Малишко помер.

За своє життя поет видав близько 40 збірок. Але найголовніше те, що в українську літературу він увійшов як поет-пісняр, бо пісні на його вірші вже давно сприймаються як народні.

"Чому, сказати, й сам не знаю" Андрій Малишко (аудіовірш)



]]> [allow-turbo] Андрій Самійлович Малишко народився в селі Обухів на Київщині 14 листопада 1912 року в багатодітній сім’ї шевця. Рід Малишків займався чоботарством. У родині Малишків було 11 дітей. Вже з дитинства Андрій підробляв – топив груби у крамарів. З дитинства виніс любов до народних мелодій і рідного слова, рідної землі. Найдорожчою людиною, першим авторитетом, людським ідеалом була для А. Малишка. У школі навчався під час громадянської війни. Закінчивши семирічку, майбутній поет вступив до медичного технікуму, та потяг до пісні й поезії привів його на літературний факультет Київського інституту народної освіти (нині Київський національний університет ім. Тараса Шевченка). Він стає старанним учнем Максима Рильського, який викладав в інституті й вів там літературну студію.

Початок творчості А. Малишка позначений сумлінним навчанням.

У 1930 р. юнак надрукував перші вірші в журналах «Молодий більшовик» та «Глобус». Закінчивши у 1932 р. Київський інститут народної освіти, працював учителем в Овручі. Відслуживши ріку армії, переїхав до Харкова й працював журналістом.
Протягом 1938-1940 рр. А. Малишко видав збірки: «Лірика», «З книги життя» (1938 р.), «Народження синів» (1939 р.), «Листи червопоармійця Опанаса Байди», «Березень», «Зоревідні», «Жайворонки» (усі — 1940 р.). У цей же період написав поеми «Трипілля» (надруковано лише уривки), «Ярина», «Кармалюк», «Дуліа про козака Данила».

У 1941-1944 рр. поет служив військовим кореспондентом у газетах «Красная армия». «За Радянську Україну», «За честь Батьківщини», де виступав і як поет, і як публіцист; видав сім збірок поезій: «До бою вставайте!» (1941 р.), «Україно моя!» (1942 р., виходила двічі), «Понад пожари» (1942 р.), «Слово о полку» (1943 р.), «Битва» (1943 р.), «Полонянка» (1944 р.), «Ярославна» (1946 р.). Героїко-трагічний пафос циклу з п’яти віршів «Україно моя!», написаного 1941 р., передавав щирий особистий біль за рідну землю, віру в її визволення. «Україно моя!» — одне з найяскравіших поетичних явиш років війни.

У 1944-1947 рр. Малишко працював відповідальним редактором журналу «Дніпро». У 1950 р. з’явилась збірка «За синім морем», написана після відвідин поетом Канади та США разом з групою діячів культури.

Новий і чи не найбільш продуктивний етап у творчості поета починається із середини 1950-х років. У збірці «Що записано мною» (1956 р.) містяться тексти відомих пісень: «Знову цвітуть каштани», «Пісня про Київ», «Як на дальнім небосхилі»; у збірці «Серце моєї матері» (1959 р.)-— «Пісня про рушник», «Ми підем, де трави похилі»; у збірці «Полудень віку» (1960 р.) — «Вчителька» тощо. У їх озвученні поету допомагали такі відомі композитори, як брати Майбороди, Л. Ревуцький, П. Козицький, М. Вериківський, А. Штогаренко, С. Козак, О. Білані.

Протягом 1961-1970 рр. вийшли збірки «Листи на світанні» (1961 р.), «Прозорість» (1962 р.), «Дорога під яворами» (1964 р.), «Рута» (1966 р.), «Синій літопис» (1968 р.), «Серпень душі моєї» (1970 р.).

17 лютого 1970 р. А. Малишко помер.

За своє життя поет видав близько 40 збірок. Але найголовніше те, що в українську літературу він увійшов як поет-пісняр, бо пісні на його вірші вже давно сприймаються як народні.

"Чому, сказати, й сам не знаю" Андрій Малишко (аудіовірш)



]]>[/allow-turbo] [allow-dzen] Андрій Самійлович Малишко народився в селі Обухів на Київщині 14 листопада 1912 року в багатодітній сім’ї шевця. Рід Малишків займався чоботарством. У родині Малишків було 11 дітей. Вже з дитинства Андрій підробляв – топив груби у крамарів. З дитинства виніс любов до народних мелодій і рідного слова, рідної землі. Найдорожчою людиною, першим авторитетом, людським ідеалом була для А. Малишка. У школі навчався під час громадянської війни. Закінчивши семирічку, майбутній поет вступив до медичного технікуму, та потяг до пісні й поезії привів його на літературний факультет Київського інституту народної освіти (нині Київський національний університет ім. Тараса Шевченка). Він стає старанним учнем Максима Рильського, який викладав в інституті й вів там літературну студію.

Початок творчості А. Малишка позначений сумлінним навчанням.

У 1930 р. юнак надрукував перші вірші в журналах «Молодий більшовик» та «Глобус». Закінчивши у 1932 р. Київський інститут народної освіти, працював учителем в Овручі. Відслуживши ріку армії, переїхав до Харкова й працював журналістом.
Протягом 1938-1940 рр. А. Малишко видав збірки: «Лірика», «З книги життя» (1938 р.), «Народження синів» (1939 р.), «Листи червопоармійця Опанаса Байди», «Березень», «Зоревідні», «Жайворонки» (усі — 1940 р.). У цей же період написав поеми «Трипілля» (надруковано лише уривки), «Ярина», «Кармалюк», «Дуліа про козака Данила».

У 1941-1944 рр. поет служив військовим кореспондентом у газетах «Красная армия». «За Радянську Україну», «За честь Батьківщини», де виступав і як поет, і як публіцист; видав сім збірок поезій: «До бою вставайте!» (1941 р.), «Україно моя!» (1942 р., виходила двічі), «Понад пожари» (1942 р.), «Слово о полку» (1943 р.), «Битва» (1943 р.), «Полонянка» (1944 р.), «Ярославна» (1946 р.). Героїко-трагічний пафос циклу з п’яти віршів «Україно моя!», написаного 1941 р., передавав щирий особистий біль за рідну землю, віру в її визволення. «Україно моя!» — одне з найяскравіших поетичних явиш років війни.

У 1944-1947 рр. Малишко працював відповідальним редактором журналу «Дніпро». У 1950 р. з’явилась збірка «За синім морем», написана після відвідин поетом Канади та США разом з групою діячів культури.

Новий і чи не найбільш продуктивний етап у творчості поета починається із середини 1950-х років. У збірці «Що записано мною» (1956 р.) містяться тексти відомих пісень: «Знову цвітуть каштани», «Пісня про Київ», «Як на дальнім небосхилі»; у збірці «Серце моєї матері» (1959 р.)-— «Пісня про рушник», «Ми підем, де трави похилі»; у збірці «Полудень віку» (1960 р.) — «Вчителька» тощо. У їх озвученні поету допомагали такі відомі композитори, як брати Майбороди, Л. Ревуцький, П. Козицький, М. Вериківський, А. Штогаренко, С. Козак, О. Білані.

Протягом 1961-1970 рр. вийшли збірки «Листи на світанні» (1961 р.), «Прозорість» (1962 р.), «Дорога під яворами» (1964 р.), «Рута» (1966 р.), «Синій літопис» (1968 р.), «Серпень душі моєї» (1970 р.).

17 лютого 1970 р. А. Малишко помер.

За своє життя поет видав близько 40 збірок. Але найголовніше те, що в українську літературу він увійшов як поет-пісняр, бо пісні на його вірші вже давно сприймаються як народні.

"Чому, сказати, й сам не знаю" Андрій Малишко (аудіовірш)



]]>[/allow-dzen] [/fullrss] [yandexrss] ДО ДНЯ НАРОДЖЕННЯ АНДРІЯ МАЛИШКА https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21244-do-dnya-narodzhennya-andriya-malyshka.html

Андрій Самійлович Малишко народився в селі Обухів на Київщині 14 листопада 1912 року в багатодітній сім’ї шевця. Рід Малишків займався чоботарством. У родині Малишків було 11 дітей. Вже з дитинства Андрій підробляв – топив груби у крамарів. З дитинства виніс любов до народних мелодій і рідного слова, рідної землі. Найдорожчою людиною, першим авторитетом, людським ідеалом була для А. Малишка. У школі навчався під час громадянської війни. Закінчивши семирічку, майбутній поет вступив до медичного технікуму, та потяг до пісні й поезії привів його на літературний факультет Київського інституту народної освіти (нині Київський національний університет ім. Тараса Шевченка). Він стає старанним учнем Максима Рильського, який викладав в інституті й вів там літературну студію.

Початок творчості А. Малишка позначений сумлінним навчанням.

У 1930 р. юнак надрукував перші вірші в журналах «Молодий більшовик» та «Глобус». Закінчивши у 1932 р. Київський інститут народної освіти, працював учителем в Овручі. Відслуживши ріку армії, переїхав до Харкова й працював журналістом.
Протягом 1938-1940 рр. А. Малишко видав збірки: «Лірика», «З книги життя» (1938 р.), «Народження синів» (1939 р.), «Листи червопоармійця Опанаса Байди», «Березень», «Зоревідні», «Жайворонки» (усі — 1940 р.). У цей же період написав поеми «Трипілля» (надруковано лише уривки), «Ярина», «Кармалюк», «Дуліа про козака Данила».

У 1941-1944 рр. поет служив військовим кореспондентом у газетах «Красная армия». «За Радянську Україну», «За честь Батьківщини», де виступав і як поет, і як публіцист; видав сім збірок поезій: «До бою вставайте!» (1941 р.), «Україно моя!» (1942 р., виходила двічі), «Понад пожари» (1942 р.), «Слово о полку» (1943 р.), «Битва» (1943 р.), «Полонянка» (1944 р.), «Ярославна» (1946 р.). Героїко-трагічний пафос циклу з п’яти віршів «Україно моя!», написаного 1941 р., передавав щирий особистий біль за рідну землю, віру в її визволення. «Україно моя!» — одне з найяскравіших поетичних явиш років війни.

У 1944-1947 рр. Малишко працював відповідальним редактором журналу «Дніпро». У 1950 р. з’явилась збірка «За синім морем», написана після відвідин поетом Канади та США разом з групою діячів культури.

Новий і чи не найбільш продуктивний етап у творчості поета починається із середини 1950-х років. У збірці «Що записано мною» (1956 р.) містяться тексти відомих пісень: «Знову цвітуть каштани», «Пісня про Київ», «Як на дальнім небосхилі»; у збірці «Серце моєї матері» (1959 р.)-— «Пісня про рушник», «Ми підем, де трави похилі»; у збірці «Полудень віку» (1960 р.) — «Вчителька» тощо. У їх озвученні поету допомагали такі відомі композитори, як брати Майбороди, Л. Ревуцький, П. Козицький, М. Вериківський, А. Штогаренко, С. Козак, О. Білані.

Протягом 1961-1970 рр. вийшли збірки «Листи на світанні» (1961 р.), «Прозорість» (1962 р.), «Дорога під яворами» (1964 р.), «Рута» (1966 р.), «Синій літопис» (1968 р.), «Серпень душі моєї» (1970 р.).

17 лютого 1970 р. А. Малишко помер.

За своє життя поет видав близько 40 збірок. Але найголовніше те, що в українську літературу він увійшов як поет-пісняр, бо пісні на його вірші вже давно сприймаються як народні.

"Чому, сказати, й сам не знаю" Андрій Малишко (аудіовірш)



 Бібліотечна сторінка Mon, 14 Nov 2022 19:39:59 -1100

Андрій Самійлович Малишко народився в селі Обухів на Київщині 14 листопада 1912 року в багатодітній сім’ї шевця. Рід Малишків займався чоботарством. У родині Малишків було 11 дітей. Вже з дитинства Андрій підробляв – топив груби у крамарів. З дитинства виніс любов до народних мелодій і рідного слова, рідної землі. Найдорожчою людиною, першим авторитетом, людським ідеалом була для А. Малишка. У школі навчався під час громадянської війни. Закінчивши семирічку, майбутній поет вступив до медичного технікуму, та потяг до пісні й поезії привів його на літературний факультет Київського інституту народної освіти (нині Київський національний університет ім. Тараса Шевченка). Він стає старанним учнем Максима Рильського, який викладав в інституті й вів там літературну студію.

Початок творчості А. Малишка позначений сумлінним навчанням.

У 1930 р. юнак надрукував перші вірші в журналах «Молодий більшовик» та «Глобус». Закінчивши у 1932 р. Київський інститут народної освіти, працював учителем в Овручі. Відслуживши ріку армії, переїхав до Харкова й працював журналістом.
Протягом 1938-1940 рр. А. Малишко видав збірки: «Лірика», «З книги життя» (1938 р.), «Народження синів» (1939 р.), «Листи червопоармійця Опанаса Байди», «Березень», «Зоревідні», «Жайворонки» (усі — 1940 р.). У цей же період написав поеми «Трипілля» (надруковано лише уривки), «Ярина», «Кармалюк», «Дуліа про козака Данила».

У 1941-1944 рр. поет служив військовим кореспондентом у газетах «Красная армия». «За Радянську Україну», «За честь Батьківщини», де виступав і як поет, і як публіцист; видав сім збірок поезій: «До бою вставайте!» (1941 р.), «Україно моя!» (1942 р., виходила двічі), «Понад пожари» (1942 р.), «Слово о полку» (1943 р.), «Битва» (1943 р.), «Полонянка» (1944 р.), «Ярославна» (1946 р.). Героїко-трагічний пафос циклу з п’яти віршів «Україно моя!», написаного 1941 р., передавав щирий особистий біль за рідну землю, віру в її визволення. «Україно моя!» — одне з найяскравіших поетичних явиш років війни.

У 1944-1947 рр. Малишко працював відповідальним редактором журналу «Дніпро». У 1950 р. з’явилась збірка «За синім морем», написана після відвідин поетом Канади та США разом з групою діячів культури.

Новий і чи не найбільш продуктивний етап у творчості поета починається із середини 1950-х років. У збірці «Що записано мною» (1956 р.) містяться тексти відомих пісень: «Знову цвітуть каштани», «Пісня про Київ», «Як на дальнім небосхилі»; у збірці «Серце моєї матері» (1959 р.)-— «Пісня про рушник», «Ми підем, де трави похилі»; у збірці «Полудень віку» (1960 р.) — «Вчителька» тощо. У їх озвученні поету допомагали такі відомі композитори, як брати Майбороди, Л. Ревуцький, П. Козицький, М. Вериківський, А. Штогаренко, С. Козак, О. Білані.

Протягом 1961-1970 рр. вийшли збірки «Листи на світанні» (1961 р.), «Прозорість» (1962 р.), «Дорога під яворами» (1964 р.), «Рута» (1966 р.), «Синій літопис» (1968 р.), «Серпень душі моєї» (1970 р.).

17 лютого 1970 р. А. Малишко помер.

За своє життя поет видав близько 40 збірок. Але найголовніше те, що в українську літературу він увійшов як поет-пісняр, бо пісні на його вірші вже давно сприймаються як народні.

"Чому, сказати, й сам не знаю" Андрій Малишко (аудіовірш)



 [allow-turbo] Андрій Самійлович Малишко народився в селі Обухів на Київщині 14 листопада 1912 року в багатодітній сім’ї шевця. Рід Малишків займався чоботарством. У родині Малишків було 11 дітей. Вже з дитинства Андрій підробляв – топив груби у крамарів. З дитинства виніс любов до народних мелодій і рідного слова, рідної землі. Найдорожчою людиною, першим авторитетом, людським ідеалом була для А. Малишка. У школі навчався під час громадянської війни. Закінчивши семирічку, майбутній поет вступив до медичного технікуму, та потяг до пісні й поезії привів його на літературний факультет Київського інституту народної освіти (нині Київський національний університет ім. Тараса Шевченка). Він стає старанним учнем Максима Рильського, який викладав в інституті й вів там літературну студію.

Початок творчості А. Малишка позначений сумлінним навчанням.

У 1930 р. юнак надрукував перші вірші в журналах «Молодий більшовик» та «Глобус». Закінчивши у 1932 р. Київський інститут народної освіти, працював учителем в Овручі. Відслуживши ріку армії, переїхав до Харкова й працював журналістом.
Протягом 1938-1940 рр. А. Малишко видав збірки: «Лірика», «З книги життя» (1938 р.), «Народження синів» (1939 р.), «Листи червопоармійця Опанаса Байди», «Березень», «Зоревідні», «Жайворонки» (усі — 1940 р.). У цей же період написав поеми «Трипілля» (надруковано лише уривки), «Ярина», «Кармалюк», «Дуліа про козака Данила».

У 1941-1944 рр. поет служив військовим кореспондентом у газетах «Красная армия». «За Радянську Україну», «За честь Батьківщини», де виступав і як поет, і як публіцист; видав сім збірок поезій: «До бою вставайте!» (1941 р.), «Україно моя!» (1942 р., виходила двічі), «Понад пожари» (1942 р.), «Слово о полку» (1943 р.), «Битва» (1943 р.), «Полонянка» (1944 р.), «Ярославна» (1946 р.). Героїко-трагічний пафос циклу з п’яти віршів «Україно моя!», написаного 1941 р., передавав щирий особистий біль за рідну землю, віру в її визволення. «Україно моя!» — одне з найяскравіших поетичних явиш років війни.

У 1944-1947 рр. Малишко працював відповідальним редактором журналу «Дніпро». У 1950 р. з’явилась збірка «За синім морем», написана після відвідин поетом Канади та США разом з групою діячів культури.

Новий і чи не найбільш продуктивний етап у творчості поета починається із середини 1950-х років. У збірці «Що записано мною» (1956 р.) містяться тексти відомих пісень: «Знову цвітуть каштани», «Пісня про Київ», «Як на дальнім небосхилі»; у збірці «Серце моєї матері» (1959 р.)-— «Пісня про рушник», «Ми підем, де трави похилі»; у збірці «Полудень віку» (1960 р.) — «Вчителька» тощо. У їх озвученні поету допомагали такі відомі композитори, як брати Майбороди, Л. Ревуцький, П. Козицький, М. Вериківський, А. Штогаренко, С. Козак, О. Білані.

Протягом 1961-1970 рр. вийшли збірки «Листи на світанні» (1961 р.), «Прозорість» (1962 р.), «Дорога під яворами» (1964 р.), «Рута» (1966 р.), «Синій літопис» (1968 р.), «Серпень душі моєї» (1970 р.).

17 лютого 1970 р. А. Малишко помер.

За своє життя поет видав близько 40 збірок. Але найголовніше те, що в українську літературу він увійшов як поет-пісняр, бо пісні на його вірші вже давно сприймаються як народні.

"Чому, сказати, й сам не знаю" Андрій Малишко (аудіовірш)



]]>[/allow-turbo] [allow-dzen] Андрій Самійлович Малишко народився в селі Обухів на Київщині 14 листопада 1912 року в багатодітній сім’ї шевця. Рід Малишків займався чоботарством. У родині Малишків було 11 дітей. Вже з дитинства Андрій підробляв – топив груби у крамарів. З дитинства виніс любов до народних мелодій і рідного слова, рідної землі. Найдорожчою людиною, першим авторитетом, людським ідеалом була для А. Малишка. У школі навчався під час громадянської війни. Закінчивши семирічку, майбутній поет вступив до медичного технікуму, та потяг до пісні й поезії привів його на літературний факультет Київського інституту народної освіти (нині Київський національний університет ім. Тараса Шевченка). Він стає старанним учнем Максима Рильського, який викладав в інституті й вів там літературну студію.

Початок творчості А. Малишка позначений сумлінним навчанням.

У 1930 р. юнак надрукував перші вірші в журналах «Молодий більшовик» та «Глобус». Закінчивши у 1932 р. Київський інститут народної освіти, працював учителем в Овручі. Відслуживши ріку армії, переїхав до Харкова й працював журналістом.
Протягом 1938-1940 рр. А. Малишко видав збірки: «Лірика», «З книги життя» (1938 р.), «Народження синів» (1939 р.), «Листи червопоармійця Опанаса Байди», «Березень», «Зоревідні», «Жайворонки» (усі — 1940 р.). У цей же період написав поеми «Трипілля» (надруковано лише уривки), «Ярина», «Кармалюк», «Дуліа про козака Данила».

У 1941-1944 рр. поет служив військовим кореспондентом у газетах «Красная армия». «За Радянську Україну», «За честь Батьківщини», де виступав і як поет, і як публіцист; видав сім збірок поезій: «До бою вставайте!» (1941 р.), «Україно моя!» (1942 р., виходила двічі), «Понад пожари» (1942 р.), «Слово о полку» (1943 р.), «Битва» (1943 р.), «Полонянка» (1944 р.), «Ярославна» (1946 р.). Героїко-трагічний пафос циклу з п’яти віршів «Україно моя!», написаного 1941 р., передавав щирий особистий біль за рідну землю, віру в її визволення. «Україно моя!» — одне з найяскравіших поетичних явиш років війни.

У 1944-1947 рр. Малишко працював відповідальним редактором журналу «Дніпро». У 1950 р. з’явилась збірка «За синім морем», написана після відвідин поетом Канади та США разом з групою діячів культури.

Новий і чи не найбільш продуктивний етап у творчості поета починається із середини 1950-х років. У збірці «Що записано мною» (1956 р.) містяться тексти відомих пісень: «Знову цвітуть каштани», «Пісня про Київ», «Як на дальнім небосхилі»; у збірці «Серце моєї матері» (1959 р.)-— «Пісня про рушник», «Ми підем, де трави похилі»; у збірці «Полудень віку» (1960 р.) — «Вчителька» тощо. У їх озвученні поету допомагали такі відомі композитори, як брати Майбороди, Л. Ревуцький, П. Козицький, М. Вериківський, А. Штогаренко, С. Козак, О. Білані.

Протягом 1961-1970 рр. вийшли збірки «Листи на світанні» (1961 р.), «Прозорість» (1962 р.), «Дорога під яворами» (1964 р.), «Рута» (1966 р.), «Синій літопис» (1968 р.), «Серпень душі моєї» (1970 р.).

17 лютого 1970 р. А. Малишко помер.

За своє життя поет видав близько 40 збірок. Але найголовніше те, що в українську літературу він увійшов як поет-пісняр, бо пісні на його вірші вже давно сприймаються як народні.

"Чому, сказати, й сам не знаю" Андрій Малишко (аудіовірш)



]]>[/allow-dzen] [/yandexrss][shortrss] ДО ДНЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПИСЕМНОСТІ ТА МОВИ https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21243-do-dnya-ukrayinskoyi-pysemnosti-ta-movy.html https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21243-do-dnya-ukrayinskoyi-pysemnosti-ta-movy.html

Дата Дня української мови та писемності припадає на православне свято – День вшанування преподобного Нестора-літописця – послідовника творців слов'янської писемності Кирила і Мефодія. Адже дослідники вважають, що саме з його праці розпочинається писемна українська мова.

Упродовж століть українська мова, так само як і її носії – український народ, зазнавала суттєвих утисків і заборон з боку різних держав.

Однак попри це, з кожним роком українська мова розквітає: носіїв рідної мови стає дедалі більше, молодь все частіше популяризує українську в соцмережах та спонукає до її вжитку у мовленні. І сьогодні українською мовою розмовляють понад 45 мільйонів людей.

До Дня української писемності та мови у бібліотеці було організовано книжкову виставку та проведено годину спілкування у першому класі в ході якої діти переглянули коротке відео про історію започаткування свята, цікаві факти про українську мову. А також діти виготовили листівку власними руками.

 [allow-turbo]

Дата Дня української мови та писемності припадає на православне свято – День вшанування преподобного Нестора-літописця – послідовника творців слов'янської писемності Кирила і Мефодія. Адже дослідники вважають, що саме з його праці розпочинається писемна українська мова.

Упродовж століть українська мова, так само як і її носії – український народ, зазнавала суттєвих утисків і заборон з боку різних держав.

Однак попри це, з кожним роком українська мова розквітає: носіїв рідної мови стає дедалі більше, молодь все частіше популяризує українську в соцмережах та спонукає до її вжитку у мовленні. І сьогодні українською мовою розмовляють понад 45 мільйонів людей.

До Дня української писемності та мови у бібліотеці було організовано книжкову виставку та проведено годину спілкування у першому класі в ході якої діти переглянули коротке відео про історію започаткування свята, цікаві факти про українську мову. А також діти виготовили листівку власними руками.

]]>[/allow-turbo] Бібліотечна сторінка Admin Thu, 10 Nov 2022 18:43:01 -1100 [/shortrss] [fullrss] ДО ДНЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПИСЕМНОСТІ ТА МОВИ https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21243-do-dnya-ukrayinskoyi-pysemnosti-ta-movy.html https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21243-do-dnya-ukrayinskoyi-pysemnosti-ta-movy.html Admin Thu, 10 Nov 2022 18:43:01 -1100

Дата Дня української мови та писемності припадає на православне свято – День вшанування преподобного Нестора-літописця – послідовника творців слов'янської писемності Кирила і Мефодія. Адже дослідники вважають, що саме з його праці розпочинається писемна українська мова.

Упродовж століть українська мова, так само як і її носії – український народ, зазнавала суттєвих утисків і заборон з боку різних держав.

Однак попри це, з кожним роком українська мова розквітає: носіїв рідної мови стає дедалі більше, молодь все частіше популяризує українську в соцмережах та спонукає до її вжитку у мовленні. І сьогодні українською мовою розмовляють понад 45 мільйонів людей.

До Дня української писемності та мови у бібліотеці було організовано книжкову виставку та проведено годину спілкування у першому класі в ході якої діти переглянули коротке відео про історію започаткування свята, цікаві факти про українську мову. А також діти виготовили листівку власними руками.

]]> [allow-turbo]

Дата Дня української мови та писемності припадає на православне свято – День вшанування преподобного Нестора-літописця – послідовника творців слов'янської писемності Кирила і Мефодія. Адже дослідники вважають, що саме з його праці розпочинається писемна українська мова.

Упродовж століть українська мова, так само як і її носії – український народ, зазнавала суттєвих утисків і заборон з боку різних держав.

Однак попри це, з кожним роком українська мова розквітає: носіїв рідної мови стає дедалі більше, молодь все частіше популяризує українську в соцмережах та спонукає до її вжитку у мовленні. І сьогодні українською мовою розмовляють понад 45 мільйонів людей.

До Дня української писемності та мови у бібліотеці було організовано книжкову виставку та проведено годину спілкування у першому класі в ході якої діти переглянули коротке відео про історію започаткування свята, цікаві факти про українську мову. А також діти виготовили листівку власними руками.

]]>[/allow-turbo] [allow-dzen]

Дата Дня української мови та писемності припадає на православне свято – День вшанування преподобного Нестора-літописця – послідовника творців слов'янської писемності Кирила і Мефодія. Адже дослідники вважають, що саме з його праці розпочинається писемна українська мова.

Упродовж століть українська мова, так само як і її носії – український народ, зазнавала суттєвих утисків і заборон з боку різних держав.

Однак попри це, з кожним роком українська мова розквітає: носіїв рідної мови стає дедалі більше, молодь все частіше популяризує українську в соцмережах та спонукає до її вжитку у мовленні. І сьогодні українською мовою розмовляють понад 45 мільйонів людей.

До Дня української писемності та мови у бібліотеці було організовано книжкову виставку та проведено годину спілкування у першому класі в ході якої діти переглянули коротке відео про історію започаткування свята, цікаві факти про українську мову. А також діти виготовили листівку власними руками.

]]>[/allow-dzen] [/fullrss] [yandexrss] ДО ДНЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПИСЕМНОСТІ ТА МОВИ https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21243-do-dnya-ukrayinskoyi-pysemnosti-ta-movy.html

Дата Дня української мови та писемності припадає на православне свято – День вшанування преподобного Нестора-літописця – послідовника творців слов'янської писемності Кирила і Мефодія. Адже дослідники вважають, що саме з його праці розпочинається писемна українська мова.

Упродовж століть українська мова, так само як і її носії – український народ, зазнавала суттєвих утисків і заборон з боку різних держав.

Однак попри це, з кожним роком українська мова розквітає: носіїв рідної мови стає дедалі більше, молодь все частіше популяризує українську в соцмережах та спонукає до її вжитку у мовленні. І сьогодні українською мовою розмовляють понад 45 мільйонів людей.

До Дня української писемності та мови у бібліотеці було організовано книжкову виставку та проведено годину спілкування у першому класі в ході якої діти переглянули коротке відео про історію започаткування свята, цікаві факти про українську мову. А також діти виготовили листівку власними руками.

 Бібліотечна сторінка Thu, 10 Nov 2022 18:43:01 -1100

Дата Дня української мови та писемності припадає на православне свято – День вшанування преподобного Нестора-літописця – послідовника творців слов'янської писемності Кирила і Мефодія. Адже дослідники вважають, що саме з його праці розпочинається писемна українська мова.

Упродовж століть українська мова, так само як і її носії – український народ, зазнавала суттєвих утисків і заборон з боку різних держав.

Однак попри це, з кожним роком українська мова розквітає: носіїв рідної мови стає дедалі більше, молодь все частіше популяризує українську в соцмережах та спонукає до її вжитку у мовленні. І сьогодні українською мовою розмовляють понад 45 мільйонів людей.

До Дня української писемності та мови у бібліотеці було організовано книжкову виставку та проведено годину спілкування у першому класі в ході якої діти переглянули коротке відео про історію започаткування свята, цікаві факти про українську мову. А також діти виготовили листівку власними руками.

 [allow-turbo]

Дата Дня української мови та писемності припадає на православне свято – День вшанування преподобного Нестора-літописця – послідовника творців слов'янської писемності Кирила і Мефодія. Адже дослідники вважають, що саме з його праці розпочинається писемна українська мова.

Упродовж століть українська мова, так само як і її носії – український народ, зазнавала суттєвих утисків і заборон з боку різних держав.

Однак попри це, з кожним роком українська мова розквітає: носіїв рідної мови стає дедалі більше, молодь все частіше популяризує українську в соцмережах та спонукає до її вжитку у мовленні. І сьогодні українською мовою розмовляють понад 45 мільйонів людей.

До Дня української писемності та мови у бібліотеці було організовано книжкову виставку та проведено годину спілкування у першому класі в ході якої діти переглянули коротке відео про історію започаткування свята, цікаві факти про українську мову. А також діти виготовили листівку власними руками.

]]>[/allow-turbo] [allow-dzen]

Дата Дня української мови та писемності припадає на православне свято – День вшанування преподобного Нестора-літописця – послідовника творців слов'янської писемності Кирила і Мефодія. Адже дослідники вважають, що саме з його праці розпочинається писемна українська мова.

Упродовж століть українська мова, так само як і її носії – український народ, зазнавала суттєвих утисків і заборон з боку різних держав.

Однак попри це, з кожним роком українська мова розквітає: носіїв рідної мови стає дедалі більше, молодь все частіше популяризує українську в соцмережах та спонукає до її вжитку у мовленні. І сьогодні українською мовою розмовляють понад 45 мільйонів людей.

До Дня української писемності та мови у бібліотеці було організовано книжкову виставку та проведено годину спілкування у першому класі в ході якої діти переглянули коротке відео про історію започаткування свята, цікаві факти про українську мову. А також діти виготовили листівку власними руками.

]]>[/allow-dzen] [/yandexrss][shortrss] Мова - наша зброя! https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21221-mova-nasha-zbroia.html https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21221-mova-nasha-zbroia.html

9 листопада українці у всьому світі відзначають надзвичайно важливе свято – День української писемності та мови.

Це свято започаткували ще у 1997 році, коли президент України Леонід Кучма на підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови у консолідації українського суспільства видав Указ № 1241/97 «Про День української писемності та мови».

Дата Дня української мови та писемності припадає на православне свято – День вшанування преподобного Нестора-літописця – послідовника творців слов'янської писемності Кирила і Мефодія. Адже дослідники вважають, що саме з його праці розпочинається писемна українська мова.

Упродовж століть українська мова, так само як і її носії – український народ, зазнавала суттєвих утисків і заборон з боку різних держав.

Однак попри це, з кожним роком українська мова розквітає: носіїв рідної мови стає дедалі більше, молодь все частіше популяризує українську в соцмережах та спонукає до її вжитку у мовленні. І сьогодні українською мовою розмовляють понад 45 мільйонів людей.

За останніми дослідженнями Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно із Центром Разумкова – 78% українців вважають своєю рідною мовою українську.

Давньогрецький філософ Сократ закарбував у віках мудрість: «Заговори, щоб я тебе побачив». Саме в розмові людина виявляє свою приналежність до певної культури.

Які книжки читати для вдосконалення своєї мови? Читайте далі...

 [allow-turbo]Які книжки читати для вдосконалення своєї мови?

1. “Гарна мова — одним словом: словник вишуканої української мови” (2015, Тарас Береза)

Автор опрацював найдавніші твори української мови, відібрав із них найцікавіші уживані раніше слова. Та своєю працею доводить, що ми втратили велику частину цікавих виразів і слів. Безперечно, це найцікавіший гід по історії української мови й літератури.

2. “100 експрес-уроків української” (2016, Олександр Авраменко)

Відомий український радіоведучий та борець за популяризацію української мови — розробив ці вправи спеціально для нас. Тих, хто вчиться позбуватись неправильних слів в українській мові й найкраще запам’ятовує інформацію при виконанні практичних завдань.

3. “Мова чудова” (2016, Ольга Уліщенко)

Найкращий варіант для дітей, адже книжка написана жвавою мовою. Вміє зацікавити головними героями творів та допомагає легко засвоїти матеріал.

4. “Українська легко! (інфографіка)” (2016, Наталія Клименко)

Книжка про того самого Лепетуна — головного героя сайту Мова — ДНК нації. Ми вже згадували про цей ресурс вище. А книжка також складається у більшості з ілюстрації та стислих правил. Чудовий подарунок тому, хто хоче зробити свою мову чистішою.

]]>[/allow-turbo] Бібліотечна сторінка Admin Tue, 08 Nov 2022 22:44:35 -1100 [/shortrss] [fullrss] Мова - наша зброя! https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21221-mova-nasha-zbroia.html https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21221-mova-nasha-zbroia.html Admin Tue, 08 Nov 2022 22:44:35 -1100

9 листопада українці у всьому світі відзначають надзвичайно важливе свято – День української писемності та мови.

Це свято започаткували ще у 1997 році, коли президент України Леонід Кучма на підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови у консолідації українського суспільства видав Указ № 1241/97 «Про День української писемності та мови».

Дата Дня української мови та писемності припадає на православне свято – День вшанування преподобного Нестора-літописця – послідовника творців слов'янської писемності Кирила і Мефодія. Адже дослідники вважають, що саме з його праці розпочинається писемна українська мова.

Упродовж століть українська мова, так само як і її носії – український народ, зазнавала суттєвих утисків і заборон з боку різних держав.

Однак попри це, з кожним роком українська мова розквітає: носіїв рідної мови стає дедалі більше, молодь все частіше популяризує українську в соцмережах та спонукає до її вжитку у мовленні. І сьогодні українською мовою розмовляють понад 45 мільйонів людей.

За останніми дослідженнями Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно із Центром Разумкова – 78% українців вважають своєю рідною мовою українську.

Давньогрецький філософ Сократ закарбував у віках мудрість: «Заговори, щоб я тебе побачив». Саме в розмові людина виявляє свою приналежність до певної культури.

Які книжки читати для вдосконалення своєї мови? Читайте далі...

]]> [allow-turbo]Які книжки читати для вдосконалення своєї мови?

1. “Гарна мова — одним словом: словник вишуканої української мови” (2015, Тарас Береза)

Автор опрацював найдавніші твори української мови, відібрав із них найцікавіші уживані раніше слова. Та своєю працею доводить, що ми втратили велику частину цікавих виразів і слів. Безперечно, це найцікавіший гід по історії української мови й літератури.

2. “100 експрес-уроків української” (2016, Олександр Авраменко)

Відомий український радіоведучий та борець за популяризацію української мови — розробив ці вправи спеціально для нас. Тих, хто вчиться позбуватись неправильних слів в українській мові й найкраще запам’ятовує інформацію при виконанні практичних завдань.

3. “Мова чудова” (2016, Ольга Уліщенко)

Найкращий варіант для дітей, адже книжка написана жвавою мовою. Вміє зацікавити головними героями творів та допомагає легко засвоїти матеріал.

4. “Українська легко! (інфографіка)” (2016, Наталія Клименко)

Книжка про того самого Лепетуна — головного героя сайту Мова — ДНК нації. Ми вже згадували про цей ресурс вище. А книжка також складається у більшості з ілюстрації та стислих правил. Чудовий подарунок тому, хто хоче зробити свою мову чистішою.

]]>[/allow-turbo] [allow-dzen]Які книжки читати для вдосконалення своєї мови?

1. “Гарна мова — одним словом: словник вишуканої української мови” (2015, Тарас Береза)

Автор опрацював найдавніші твори української мови, відібрав із них найцікавіші уживані раніше слова. Та своєю працею доводить, що ми втратили велику частину цікавих виразів і слів. Безперечно, це найцікавіший гід по історії української мови й літератури.

2. “100 експрес-уроків української” (2016, Олександр Авраменко)

Відомий український радіоведучий та борець за популяризацію української мови — розробив ці вправи спеціально для нас. Тих, хто вчиться позбуватись неправильних слів в українській мові й найкраще запам’ятовує інформацію при виконанні практичних завдань.

3. “Мова чудова” (2016, Ольга Уліщенко)

Найкращий варіант для дітей, адже книжка написана жвавою мовою. Вміє зацікавити головними героями творів та допомагає легко засвоїти матеріал.

4. “Українська легко! (інфографіка)” (2016, Наталія Клименко)

Книжка про того самого Лепетуна — головного героя сайту Мова — ДНК нації. Ми вже згадували про цей ресурс вище. А книжка також складається у більшості з ілюстрації та стислих правил. Чудовий подарунок тому, хто хоче зробити свою мову чистішою.

]]>[/allow-dzen] [/fullrss] [yandexrss] Мова - наша зброя! https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21221-mova-nasha-zbroia.html

9 листопада українці у всьому світі відзначають надзвичайно важливе свято – День української писемності та мови.

Це свято започаткували ще у 1997 році, коли президент України Леонід Кучма на підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови у консолідації українського суспільства видав Указ № 1241/97 «Про День української писемності та мови».

Дата Дня української мови та писемності припадає на православне свято – День вшанування преподобного Нестора-літописця – послідовника творців слов'янської писемності Кирила і Мефодія. Адже дослідники вважають, що саме з його праці розпочинається писемна українська мова.

Упродовж століть українська мова, так само як і її носії – український народ, зазнавала суттєвих утисків і заборон з боку різних держав.

Однак попри це, з кожним роком українська мова розквітає: носіїв рідної мови стає дедалі більше, молодь все частіше популяризує українську в соцмережах та спонукає до її вжитку у мовленні. І сьогодні українською мовою розмовляють понад 45 мільйонів людей.

За останніми дослідженнями Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно із Центром Разумкова – 78% українців вважають своєю рідною мовою українську.

Давньогрецький філософ Сократ закарбував у віках мудрість: «Заговори, щоб я тебе побачив». Саме в розмові людина виявляє свою приналежність до певної культури.

Які книжки читати для вдосконалення своєї мови? Читайте далі...

 Бібліотечна сторінка Tue, 08 Nov 2022 22:44:35 -1100

Які книжки читати для вдосконалення своєї мови?

1. “Гарна мова — одним словом: словник вишуканої української мови” (2015, Тарас Береза)

Автор опрацював найдавніші твори української мови, відібрав із них найцікавіші уживані раніше слова. Та своєю працею доводить, що ми втратили велику частину цікавих виразів і слів. Безперечно, це найцікавіший гід по історії української мови й літератури.

2. “100 експрес-уроків української” (2016, Олександр Авраменко)

Відомий український радіоведучий та борець за популяризацію української мови — розробив ці вправи спеціально для нас. Тих, хто вчиться позбуватись неправильних слів в українській мові й найкраще запам’ятовує інформацію при виконанні практичних завдань.

3. “Мова чудова” (2016, Ольга Уліщенко)

Найкращий варіант для дітей, адже книжка написана жвавою мовою. Вміє зацікавити головними героями творів та допомагає легко засвоїти матеріал.

4. “Українська легко! (інфографіка)” (2016, Наталія Клименко)

Книжка про того самого Лепетуна — головного героя сайту Мова — ДНК нації. Ми вже згадували про цей ресурс вище. А книжка також складається у більшості з ілюстрації та стислих правил. Чудовий подарунок тому, хто хоче зробити свою мову чистішою.

 [allow-turbo]Які книжки читати для вдосконалення своєї мови?

1. “Гарна мова — одним словом: словник вишуканої української мови” (2015, Тарас Береза)

Автор опрацював найдавніші твори української мови, відібрав із них найцікавіші уживані раніше слова. Та своєю працею доводить, що ми втратили велику частину цікавих виразів і слів. Безперечно, це найцікавіший гід по історії української мови й літератури.

2. “100 експрес-уроків української” (2016, Олександр Авраменко)

Відомий український радіоведучий та борець за популяризацію української мови — розробив ці вправи спеціально для нас. Тих, хто вчиться позбуватись неправильних слів в українській мові й найкраще запам’ятовує інформацію при виконанні практичних завдань.

3. “Мова чудова” (2016, Ольга Уліщенко)

Найкращий варіант для дітей, адже книжка написана жвавою мовою. Вміє зацікавити головними героями творів та допомагає легко засвоїти матеріал.

4. “Українська легко! (інфографіка)” (2016, Наталія Клименко)

Книжка про того самого Лепетуна — головного героя сайту Мова — ДНК нації. Ми вже згадували про цей ресурс вище. А книжка також складається у більшості з ілюстрації та стислих правил. Чудовий подарунок тому, хто хоче зробити свою мову чистішою.

]]>[/allow-turbo] [allow-dzen]Які книжки читати для вдосконалення своєї мови?

1. “Гарна мова — одним словом: словник вишуканої української мови” (2015, Тарас Береза)

Автор опрацював найдавніші твори української мови, відібрав із них найцікавіші уживані раніше слова. Та своєю працею доводить, що ми втратили велику частину цікавих виразів і слів. Безперечно, це найцікавіший гід по історії української мови й літератури.

2. “100 експрес-уроків української” (2016, Олександр Авраменко)

Відомий український радіоведучий та борець за популяризацію української мови — розробив ці вправи спеціально для нас. Тих, хто вчиться позбуватись неправильних слів в українській мові й найкраще запам’ятовує інформацію при виконанні практичних завдань.

3. “Мова чудова” (2016, Ольга Уліщенко)

Найкращий варіант для дітей, адже книжка написана жвавою мовою. Вміє зацікавити головними героями творів та допомагає легко засвоїти матеріал.

4. “Українська легко! (інфографіка)” (2016, Наталія Клименко)

Книжка про того самого Лепетуна — головного героя сайту Мова — ДНК нації. Ми вже згадували про цей ресурс вище. А книжка також складається у більшості з ілюстрації та стислих правил. Чудовий подарунок тому, хто хоче зробити свою мову чистішою.

]]>[/allow-dzen] [/yandexrss][shortrss] Забуттю не підлягає https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21217-zabuttu-ne-pidliagaie.html https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21217-zabuttu-ne-pidliagaie.html

81 рік тому, наприкінці вересня – на початку жовтня 1941 року, на колишній київській околиці в Бабиному Яру гітлерівці розстріляли близько ста тисяч людей, переважна більшість з яких були євреями. Але й пізніше саме в Бабин Яр привозили на страту людей різних національностей, військових і цивільних. Загибель єврейського населення стала частиною загальної трагедії, що пережив увесь багатонаціональний народ України.

Найтрагічнішими стали 29-30 вересня, коли вбили майже 34 тисячі євреїв. Формальним приводом для нацистської операції стала нібито радянська диверсія зі знищення Хрещатику 24 вересня.

Криваві події в Бабиному Яру стали однією з наймасштабніших каральних акцій Другої світової війни.


 [allow-turbo]

81 рік тому, наприкінці вересня – на початку жовтня 1941 року, на колишній київській околиці в Бабиному Яру гітлерівці розстріляли близько ста тисяч людей, переважна більшість з яких були євреями. Але й пізніше саме в Бабин Яр привозили на страту людей різних національностей, військових і цивільних. Загибель єврейського населення стала частиною загальної трагедії, що пережив увесь багатонаціональний народ України.

Найтрагічнішими стали 29-30 вересня, коли вбили майже 34 тисячі євреїв. Формальним приводом для нацистської операції стала нібито радянська диверсія зі знищення Хрещатику 24 вересня.

Криваві події в Бабиному Яру стали однією з наймасштабніших каральних акцій Другої світової війни.


]]>[/allow-turbo] Бібліотечна сторінка Admin Thu, 29 Sep 2022 11:12:05 -1100 [/shortrss] [fullrss] Забуттю не підлягає https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21217-zabuttu-ne-pidliagaie.html https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21217-zabuttu-ne-pidliagaie.html Admin Thu, 29 Sep 2022 11:12:05 -1100

81 рік тому, наприкінці вересня – на початку жовтня 1941 року, на колишній київській околиці в Бабиному Яру гітлерівці розстріляли близько ста тисяч людей, переважна більшість з яких були євреями. Але й пізніше саме в Бабин Яр привозили на страту людей різних національностей, військових і цивільних. Загибель єврейського населення стала частиною загальної трагедії, що пережив увесь багатонаціональний народ України.

Найтрагічнішими стали 29-30 вересня, коли вбили майже 34 тисячі євреїв. Формальним приводом для нацистської операції стала нібито радянська диверсія зі знищення Хрещатику 24 вересня.

Криваві події в Бабиному Яру стали однією з наймасштабніших каральних акцій Другої світової війни.


]]> [allow-turbo]

81 рік тому, наприкінці вересня – на початку жовтня 1941 року, на колишній київській околиці в Бабиному Яру гітлерівці розстріляли близько ста тисяч людей, переважна більшість з яких були євреями. Але й пізніше саме в Бабин Яр привозили на страту людей різних національностей, військових і цивільних. Загибель єврейського населення стала частиною загальної трагедії, що пережив увесь багатонаціональний народ України.

Найтрагічнішими стали 29-30 вересня, коли вбили майже 34 тисячі євреїв. Формальним приводом для нацистської операції стала нібито радянська диверсія зі знищення Хрещатику 24 вересня.

Криваві події в Бабиному Яру стали однією з наймасштабніших каральних акцій Другої світової війни.


]]>[/allow-turbo] [allow-dzen]

81 рік тому, наприкінці вересня – на початку жовтня 1941 року, на колишній київській околиці в Бабиному Яру гітлерівці розстріляли близько ста тисяч людей, переважна більшість з яких були євреями. Але й пізніше саме в Бабин Яр привозили на страту людей різних національностей, військових і цивільних. Загибель єврейського населення стала частиною загальної трагедії, що пережив увесь багатонаціональний народ України.

Найтрагічнішими стали 29-30 вересня, коли вбили майже 34 тисячі євреїв. Формальним приводом для нацистської операції стала нібито радянська диверсія зі знищення Хрещатику 24 вересня.

Криваві події в Бабиному Яру стали однією з наймасштабніших каральних акцій Другої світової війни.


]]>[/allow-dzen] [/fullrss] [yandexrss] Забуттю не підлягає https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21217-zabuttu-ne-pidliagaie.html

81 рік тому, наприкінці вересня – на початку жовтня 1941 року, на колишній київській околиці в Бабиному Яру гітлерівці розстріляли близько ста тисяч людей, переважна більшість з яких були євреями. Але й пізніше саме в Бабин Яр привозили на страту людей різних національностей, військових і цивільних. Загибель єврейського населення стала частиною загальної трагедії, що пережив увесь багатонаціональний народ України.

Найтрагічнішими стали 29-30 вересня, коли вбили майже 34 тисячі євреїв. Формальним приводом для нацистської операції стала нібито радянська диверсія зі знищення Хрещатику 24 вересня.

Криваві події в Бабиному Яру стали однією з наймасштабніших каральних акцій Другої світової війни.


 Бібліотечна сторінка Thu, 29 Sep 2022 11:12:05 -1100

81 рік тому, наприкінці вересня – на початку жовтня 1941 року, на колишній київській околиці в Бабиному Яру гітлерівці розстріляли близько ста тисяч людей, переважна більшість з яких були євреями. Але й пізніше саме в Бабин Яр привозили на страту людей різних національностей, військових і цивільних. Загибель єврейського населення стала частиною загальної трагедії, що пережив увесь багатонаціональний народ України.

Найтрагічнішими стали 29-30 вересня, коли вбили майже 34 тисячі євреїв. Формальним приводом для нацистської операції стала нібито радянська диверсія зі знищення Хрещатику 24 вересня.

Криваві події в Бабиному Яру стали однією з наймасштабніших каральних акцій Другої світової війни.


 [allow-turbo]

81 рік тому, наприкінці вересня – на початку жовтня 1941 року, на колишній київській околиці в Бабиному Яру гітлерівці розстріляли близько ста тисяч людей, переважна більшість з яких були євреями. Але й пізніше саме в Бабин Яр привозили на страту людей різних національностей, військових і цивільних. Загибель єврейського населення стала частиною загальної трагедії, що пережив увесь багатонаціональний народ України.

Найтрагічнішими стали 29-30 вересня, коли вбили майже 34 тисячі євреїв. Формальним приводом для нацистської операції стала нібито радянська диверсія зі знищення Хрещатику 24 вересня.

Криваві події в Бабиному Яру стали однією з наймасштабніших каральних акцій Другої світової війни.


]]>[/allow-turbo] [allow-dzen]

81 рік тому, наприкінці вересня – на початку жовтня 1941 року, на колишній київській околиці в Бабиному Яру гітлерівці розстріляли близько ста тисяч людей, переважна більшість з яких були євреями. Але й пізніше саме в Бабин Яр привозили на страту людей різних національностей, військових і цивільних. Загибель єврейського населення стала частиною загальної трагедії, що пережив увесь багатонаціональний народ України.

Найтрагічнішими стали 29-30 вересня, коли вбили майже 34 тисячі євреїв. Формальним приводом для нацистської операції стала нібито радянська диверсія зі знищення Хрещатику 24 вересня.

Криваві події в Бабиному Яру стали однією з наймасштабніших каральних акцій Другої світової війни.


]]>[/allow-dzen] [/yandexrss][shortrss] Українське надбання https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21216-ukrainske-nadbannia.html https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21216-ukrainske-nadbannia.html


180 років від дня виходу в світ (1842) у

Харкові першого повного видання

поеми Івана Котляревського «Енеїда»

Український письменник Іван Котляревський у 1794, коли йому було 29 років, під час служби у війську Російської імперії почав писати один із найвідоміших своїх творів – бурлескно – травестійну поему «Енеї́да».

Вона написана в добу становлення романтизму і націоналізму в Європі, на тлі ностальгії частини української еліти за козацькою державою, ліквідованою Росією в 1775—1786 роках. «Енеїда» — перша масштабна пам’ятка українського письменства, укладена розмовною українською мовою. Поема започаткувала становлення новочасної української літератури.

Читати більше, тисність докладніше...

 [allow-turbo]Перше видання “Енеїди” вийшло без дозволу і відома Івана Котляревського. Зробив це за власні гроші конотопський поміщик Максим Парпура. Через це письменник своєрідно йому помстився і у третьому виданні описав Парпуру у пеклі:

“Якусь особу мацапуру

Там шкварили на шашлику,

Гарячу мідь лили за шкуру

І розпинали на бику.

Натуру мав він дуже бридку,

Кривив душею для прибитку,

Чужеє оддавав в печать;

Без сорому, без бога бувши

І восьму заповідь забувши,

Чужим пустився промишлять.”

Повністю «Енеїда» вийшла в світ після смерті Котляревського, в 1842 році. Цей твір є першокласним джерелом з українознавства, українського побуту та культури XVIII століття.

« Енеїда» заснована на сюжеті однойменної класичної поеми римського поета Вергілія. Складається з шести частин, на відміну від дванадцяти частин Вергілія. Написана чотиристопним ямбом.

Як і оригінал, сюжет описує пригоди троянського отамана Енея, проте І. Котляревський перелицьовує його на український лад. В античному творі йшлося про мандри троянців, що прибувають з волі богів до латинських земель (пізніше Римська держава). У поемі І. Котляревського розгортаються такі ж події, збережені імена героїв, але українським автором закладений новий національний зміст: під виглядом троянців постають українські козаки, богів Олімпу — українське панство; усі реалії твору відбивають життя українського суспільства XVIII ст. після руйнування української «Трої» — Запорізької Січі.

Уся поема виражає духовний світ української людини. Троянці — носії рис національного характеру; вони сміливі, дужі, завзяті. Проте, на думку автора, українець ще й покірний: на острові чаклунки Цірцеї йому судилася доля вола.

А ось декілька фактів, які підкреслюють самобутність «Енеїди»:

  • У творі органічно вжиті народні прислів’я, приказки, пісні. На щиті Енея Вулкан викував героїв українських казок (Телесика, Котигорошка, Івана-Царевича, змію, Жеретію). Царю Латину троянці дарують «килим-самольот», скатерть-самобранку, сап’янці-самоходи.
  • Відгомін язичницьких вірувань предків: Еней перед подорожжю на той світ приносить жертву: ламає гілку з чарівної яблуні (прообраз дерева життя); троянці зустрічаються з мавками; у творі описані ворожіння і знахарство.
  • Троянці ходять у гості з хлібом-сіллю; беруть участь у поминках, весіллях, родинах; бувають на вечорницях і досвітках, б’ються за правилами козацького штурхобочного бою.
  • У поемі змальована українська природа: рослини, дерева, кущі (папороть, васильки, петрів батіг, конвалія, терен, шипшина, липа, дуб, сосна); тварини дикі і свійські (вовк, ведмідь, тхір, заєць).
  • Відтворення традиційної української кухні: страв (свиняча голова з хріном, локшина, куліш, каша, пиріжки, ковбаса, борщ) і напоїв (горілка, пиво, слив’янка, узвар).
  • Герої твору грають на бандурі, сопілці, скрипці, кобзі — найпопулярніших в Україні музичних інструментах; співають пісні про козаків; танцюють горлицю, санжарівку.
  • Точне зображення деталей чоловічого (сорочка, каптан з китайки, шапка, пояс з каламайки, бриль, постоли, свита) і жіночого (кораблик, кунтуш, запаска, червоні чоботи) одягу. Зображуючи український костюм, автор захоплюється його естетичністю, зручністю, підкреслює народний смак.

В «Енеїді» зафіксовано близько 7000 слів. Найширше представлена етнографічно-побутова лексика: назви одягу, їжі, житла, хатнього інтер’єру, сільськогосподарських знарядь, народних ігор, назви спорідненості і свояцтва тощо. Характерною для мови поеми є багата синоніміка. Для прикладу, синонімічний ряд дієслів із значенням «іти — ходити»:

волочитися, почухрати, попхатися, слонятися, причвалати, побрести, лізти, уплітати, прискочити, влізнути, шлятися, швен-дювати, мандрувати, приплентатися, чкурнути, покотити, пертися, скитатися, сунутися, пороснути, копирснути та ін.

Широко представлена народна фразеологія. Для прикладу, фразеологічний ряд із семантикою «зробити кому-небудь зле»:

зварити каші, наварити киселя, злити кулю, дати швабу, дати перегону, дати хльору, видавити олію, залити за шкуру сала, вкрутити хвоста, посадити на лід, учинити ярміз, наброїти біди.

Текст насичений приказками і прислів’ями:

«Біда не по дерев’ях ходить, і хто ж її не скуштував? Біда біду, говорять, родить. Біда для нас — судьби устав! Еней в біді, як птичка в клітці; Заплутався, мов рибка в сітці; Терявся в думах молодець».

“Енеїді” І.Котляревського судилося стати епохальним твором, що посприяло суспільно-естетичній традиції, у нас трохи й запізненій, – засвоєнню народної мови як основної літературної. Із цього погляду “Енеїда” й справді стає твором не давньої, а таки нової літератури. Вона завершила в собі літературу давню й породила нову, отже, стала ніби своєрідним птахом Феніксом нашої літератури в час його згоряння та воскресіння.

Україна й сьогодні з великим задоволенням читає “Енеїду” І.Котляревського, де возвеличено наших людей – основного героя поеми, а особливо талановито оздоблену Анатолієм Базилевичем, де кожна сторінка (в ювілейному виданні) розкішно ілюстрована.

“Енеїда” І.Котляревського ввійшла в золотий фонд не лише української, а й світової культури. Краси й сили їй надала ще й чарівна музика Миколи Лисенка, який створив оперу за цією поемою. Її озвучив також і Лев Лопатинський. “Енеїда” органічно вплелася і в образотворче мистецтво українських художників. Вона живе разом з її автором, бо те, що служить народові, не вмирає.

]]>[/allow-turbo] Бібліотечна сторінка Admin Wed, 28 Sep 2022 10:54:50 -1100 [/shortrss] [fullrss] Українське надбання https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21216-ukrainske-nadbannia.html https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21216-ukrainske-nadbannia.html Admin Wed, 28 Sep 2022 10:54:50 -1100

180 років від дня виходу в світ (1842) у

Харкові першого повного видання

поеми Івана Котляревського «Енеїда»

Український письменник Іван Котляревський у 1794, коли йому було 29 років, під час служби у війську Російської імперії почав писати один із найвідоміших своїх творів – бурлескно – травестійну поему «Енеї́да».

Вона написана в добу становлення романтизму і націоналізму в Європі, на тлі ностальгії частини української еліти за козацькою державою, ліквідованою Росією в 1775—1786 роках. «Енеїда» — перша масштабна пам’ятка українського письменства, укладена розмовною українською мовою. Поема започаткувала становлення новочасної української літератури.

Читати більше, тисність докладніше...

]]> [allow-turbo]Перше видання “Енеїди” вийшло без дозволу і відома Івана Котляревського. Зробив це за власні гроші конотопський поміщик Максим Парпура. Через це письменник своєрідно йому помстився і у третьому виданні описав Парпуру у пеклі:

“Якусь особу мацапуру

Там шкварили на шашлику,

Гарячу мідь лили за шкуру

І розпинали на бику.

Натуру мав він дуже бридку,

Кривив душею для прибитку,

Чужеє оддавав в печать;

Без сорому, без бога бувши

І восьму заповідь забувши,

Чужим пустився промишлять.”

Повністю «Енеїда» вийшла в світ після смерті Котляревського, в 1842 році. Цей твір є першокласним джерелом з українознавства, українського побуту та культури XVIII століття.

« Енеїда» заснована на сюжеті однойменної класичної поеми римського поета Вергілія. Складається з шести частин, на відміну від дванадцяти частин Вергілія. Написана чотиристопним ямбом.

Як і оригінал, сюжет описує пригоди троянського отамана Енея, проте І. Котляревський перелицьовує його на український лад. В античному творі йшлося про мандри троянців, що прибувають з волі богів до латинських земель (пізніше Римська держава). У поемі І. Котляревського розгортаються такі ж події, збережені імена героїв, але українським автором закладений новий національний зміст: під виглядом троянців постають українські козаки, богів Олімпу — українське панство; усі реалії твору відбивають життя українського суспільства XVIII ст. після руйнування української «Трої» — Запорізької Січі.

Уся поема виражає духовний світ української людини. Троянці — носії рис національного характеру; вони сміливі, дужі, завзяті. Проте, на думку автора, українець ще й покірний: на острові чаклунки Цірцеї йому судилася доля вола.

А ось декілька фактів, які підкреслюють самобутність «Енеїди»:

  • У творі органічно вжиті народні прислів’я, приказки, пісні. На щиті Енея Вулкан викував героїв українських казок (Телесика, Котигорошка, Івана-Царевича, змію, Жеретію). Царю Латину троянці дарують «килим-самольот», скатерть-самобранку, сап’янці-самоходи.
  • Відгомін язичницьких вірувань предків: Еней перед подорожжю на той світ приносить жертву: ламає гілку з чарівної яблуні (прообраз дерева життя); троянці зустрічаються з мавками; у творі описані ворожіння і знахарство.
  • Троянці ходять у гості з хлібом-сіллю; беруть участь у поминках, весіллях, родинах; бувають на вечорницях і досвітках, б’ються за правилами козацького штурхобочного бою.
  • У поемі змальована українська природа: рослини, дерева, кущі (папороть, васильки, петрів батіг, конвалія, терен, шипшина, липа, дуб, сосна); тварини дикі і свійські (вовк, ведмідь, тхір, заєць).
  • Відтворення традиційної української кухні: страв (свиняча голова з хріном, локшина, куліш, каша, пиріжки, ковбаса, борщ) і напоїв (горілка, пиво, слив’янка, узвар).
  • Герої твору грають на бандурі, сопілці, скрипці, кобзі — найпопулярніших в Україні музичних інструментах; співають пісні про козаків; танцюють горлицю, санжарівку.
  • Точне зображення деталей чоловічого (сорочка, каптан з китайки, шапка, пояс з каламайки, бриль, постоли, свита) і жіночого (кораблик, кунтуш, запаска, червоні чоботи) одягу. Зображуючи український костюм, автор захоплюється його естетичністю, зручністю, підкреслює народний смак.

В «Енеїді» зафіксовано близько 7000 слів. Найширше представлена етнографічно-побутова лексика: назви одягу, їжі, житла, хатнього інтер’єру, сільськогосподарських знарядь, народних ігор, назви спорідненості і свояцтва тощо. Характерною для мови поеми є багата синоніміка. Для прикладу, синонімічний ряд дієслів із значенням «іти — ходити»:

волочитися, почухрати, попхатися, слонятися, причвалати, побрести, лізти, уплітати, прискочити, влізнути, шлятися, швен-дювати, мандрувати, приплентатися, чкурнути, покотити, пертися, скитатися, сунутися, пороснути, копирснути та ін.

Широко представлена народна фразеологія. Для прикладу, фразеологічний ряд із семантикою «зробити кому-небудь зле»:

зварити каші, наварити киселя, злити кулю, дати швабу, дати перегону, дати хльору, видавити олію, залити за шкуру сала, вкрутити хвоста, посадити на лід, учинити ярміз, наброїти біди.

Текст насичений приказками і прислів’ями:

«Біда не по дерев’ях ходить, і хто ж її не скуштував? Біда біду, говорять, родить. Біда для нас — судьби устав! Еней в біді, як птичка в клітці; Заплутався, мов рибка в сітці; Терявся в думах молодець».

“Енеїді” І.Котляревського судилося стати епохальним твором, що посприяло суспільно-естетичній традиції, у нас трохи й запізненій, – засвоєнню народної мови як основної літературної. Із цього погляду “Енеїда” й справді стає твором не давньої, а таки нової літератури. Вона завершила в собі літературу давню й породила нову, отже, стала ніби своєрідним птахом Феніксом нашої літератури в час його згоряння та воскресіння.

Україна й сьогодні з великим задоволенням читає “Енеїду” І.Котляревського, де возвеличено наших людей – основного героя поеми, а особливо талановито оздоблену Анатолієм Базилевичем, де кожна сторінка (в ювілейному виданні) розкішно ілюстрована.

“Енеїда” І.Котляревського ввійшла в золотий фонд не лише української, а й світової культури. Краси й сили їй надала ще й чарівна музика Миколи Лисенка, який створив оперу за цією поемою. Її озвучив також і Лев Лопатинський. “Енеїда” органічно вплелася і в образотворче мистецтво українських художників. Вона живе разом з її автором, бо те, що служить народові, не вмирає.

]]>[/allow-turbo] [allow-dzen]Перше видання “Енеїди” вийшло без дозволу і відома Івана Котляревського. Зробив це за власні гроші конотопський поміщик Максим Парпура. Через це письменник своєрідно йому помстився і у третьому виданні описав Парпуру у пеклі:

“Якусь особу мацапуру

Там шкварили на шашлику,

Гарячу мідь лили за шкуру

І розпинали на бику.

Натуру мав він дуже бридку,

Кривив душею для прибитку,

Чужеє оддавав в печать;

Без сорому, без бога бувши

І восьму заповідь забувши,

Чужим пустився промишлять.”

Повністю «Енеїда» вийшла в світ після смерті Котляревського, в 1842 році. Цей твір є першокласним джерелом з українознавства, українського побуту та культури XVIII століття.

« Енеїда» заснована на сюжеті однойменної класичної поеми римського поета Вергілія. Складається з шести частин, на відміну від дванадцяти частин Вергілія. Написана чотиристопним ямбом.

Як і оригінал, сюжет описує пригоди троянського отамана Енея, проте І. Котляревський перелицьовує його на український лад. В античному творі йшлося про мандри троянців, що прибувають з волі богів до латинських земель (пізніше Римська держава). У поемі І. Котляревського розгортаються такі ж події, збережені імена героїв, але українським автором закладений новий національний зміст: під виглядом троянців постають українські козаки, богів Олімпу — українське панство; усі реалії твору відбивають життя українського суспільства XVIII ст. після руйнування української «Трої» — Запорізької Січі.

Уся поема виражає духовний світ української людини. Троянці — носії рис національного характеру; вони сміливі, дужі, завзяті. Проте, на думку автора, українець ще й покірний: на острові чаклунки Цірцеї йому судилася доля вола.

А ось декілька фактів, які підкреслюють самобутність «Енеїди»:

  • У творі органічно вжиті народні прислів’я, приказки, пісні. На щиті Енея Вулкан викував героїв українських казок (Телесика, Котигорошка, Івана-Царевича, змію, Жеретію). Царю Латину троянці дарують «килим-самольот», скатерть-самобранку, сап’янці-самоходи.
  • Відгомін язичницьких вірувань предків: Еней перед подорожжю на той світ приносить жертву: ламає гілку з чарівної яблуні (прообраз дерева життя); троянці зустрічаються з мавками; у творі описані ворожіння і знахарство.
  • Троянці ходять у гості з хлібом-сіллю; беруть участь у поминках, весіллях, родинах; бувають на вечорницях і досвітках, б’ються за правилами козацького штурхобочного бою.
  • У поемі змальована українська природа: рослини, дерева, кущі (папороть, васильки, петрів батіг, конвалія, терен, шипшина, липа, дуб, сосна); тварини дикі і свійські (вовк, ведмідь, тхір, заєць).
  • Відтворення традиційної української кухні: страв (свиняча голова з хріном, локшина, куліш, каша, пиріжки, ковбаса, борщ) і напоїв (горілка, пиво, слив’янка, узвар).
  • Герої твору грають на бандурі, сопілці, скрипці, кобзі — найпопулярніших в Україні музичних інструментах; співають пісні про козаків; танцюють горлицю, санжарівку.
  • Точне зображення деталей чоловічого (сорочка, каптан з китайки, шапка, пояс з каламайки, бриль, постоли, свита) і жіночого (кораблик, кунтуш, запаска, червоні чоботи) одягу. Зображуючи український костюм, автор захоплюється його естетичністю, зручністю, підкреслює народний смак.

В «Енеїді» зафіксовано близько 7000 слів. Найширше представлена етнографічно-побутова лексика: назви одягу, їжі, житла, хатнього інтер’єру, сільськогосподарських знарядь, народних ігор, назви спорідненості і свояцтва тощо. Характерною для мови поеми є багата синоніміка. Для прикладу, синонімічний ряд дієслів із значенням «іти — ходити»:

волочитися, почухрати, попхатися, слонятися, причвалати, побрести, лізти, уплітати, прискочити, влізнути, шлятися, швен-дювати, мандрувати, приплентатися, чкурнути, покотити, пертися, скитатися, сунутися, пороснути, копирснути та ін.

Широко представлена народна фразеологія. Для прикладу, фразеологічний ряд із семантикою «зробити кому-небудь зле»:

зварити каші, наварити киселя, злити кулю, дати швабу, дати перегону, дати хльору, видавити олію, залити за шкуру сала, вкрутити хвоста, посадити на лід, учинити ярміз, наброїти біди.

Текст насичений приказками і прислів’ями:

«Біда не по дерев’ях ходить, і хто ж її не скуштував? Біда біду, говорять, родить. Біда для нас — судьби устав! Еней в біді, як птичка в клітці; Заплутався, мов рибка в сітці; Терявся в думах молодець».

“Енеїді” І.Котляревського судилося стати епохальним твором, що посприяло суспільно-естетичній традиції, у нас трохи й запізненій, – засвоєнню народної мови як основної літературної. Із цього погляду “Енеїда” й справді стає твором не давньої, а таки нової літератури. Вона завершила в собі літературу давню й породила нову, отже, стала ніби своєрідним птахом Феніксом нашої літератури в час його згоряння та воскресіння.

Україна й сьогодні з великим задоволенням читає “Енеїду” І.Котляревського, де возвеличено наших людей – основного героя поеми, а особливо талановито оздоблену Анатолієм Базилевичем, де кожна сторінка (в ювілейному виданні) розкішно ілюстрована.

“Енеїда” І.Котляревського ввійшла в золотий фонд не лише української, а й світової культури. Краси й сили їй надала ще й чарівна музика Миколи Лисенка, який створив оперу за цією поемою. Її озвучив також і Лев Лопатинський. “Енеїда” органічно вплелася і в образотворче мистецтво українських художників. Вона живе разом з її автором, бо те, що служить народові, не вмирає.

]]>[/allow-dzen] [/fullrss] [yandexrss] Українське надбання https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21216-ukrainske-nadbannia.html


180 років від дня виходу в світ (1842) у

Харкові першого повного видання

поеми Івана Котляревського «Енеїда»

Український письменник Іван Котляревський у 1794, коли йому було 29 років, під час служби у війську Російської імперії почав писати один із найвідоміших своїх творів – бурлескно – травестійну поему «Енеї́да».

Вона написана в добу становлення романтизму і націоналізму в Європі, на тлі ностальгії частини української еліти за козацькою державою, ліквідованою Росією в 1775—1786 роках. «Енеїда» — перша масштабна пам’ятка українського письменства, укладена розмовною українською мовою. Поема започаткувала становлення новочасної української літератури.

Читати більше, тисність докладніше...

 Бібліотечна сторінка Wed, 28 Sep 2022 10:54:50 -1100

Перше видання “Енеїди” вийшло без дозволу і відома Івана Котляревського. Зробив це за власні гроші конотопський поміщик Максим Парпура. Через це письменник своєрідно йому помстився і у третьому виданні описав Парпуру у пеклі:

“Якусь особу мацапуру

Там шкварили на шашлику,

Гарячу мідь лили за шкуру

І розпинали на бику.

Натуру мав він дуже бридку,

Кривив душею для прибитку,

Чужеє оддавав в печать;

Без сорому, без бога бувши

І восьму заповідь забувши,

Чужим пустився промишлять.”

Повністю «Енеїда» вийшла в світ після смерті Котляревського, в 1842 році. Цей твір є першокласним джерелом з українознавства, українського побуту та культури XVIII століття.

« Енеїда» заснована на сюжеті однойменної класичної поеми римського поета Вергілія. Складається з шести частин, на відміну від дванадцяти частин Вергілія. Написана чотиристопним ямбом.

Як і оригінал, сюжет описує пригоди троянського отамана Енея, проте І. Котляревський перелицьовує його на український лад. В античному творі йшлося про мандри троянців, що прибувають з волі богів до латинських земель (пізніше Римська держава). У поемі І. Котляревського розгортаються такі ж події, збережені імена героїв, але українським автором закладений новий національний зміст: під виглядом троянців постають українські козаки, богів Олімпу — українське панство; усі реалії твору відбивають життя українського суспільства XVIII ст. після руйнування української «Трої» — Запорізької Січі.

Уся поема виражає духовний світ української людини. Троянці — носії рис національного характеру; вони сміливі, дужі, завзяті. Проте, на думку автора, українець ще й покірний: на острові чаклунки Цірцеї йому судилася доля вола.

А ось декілька фактів, які підкреслюють самобутність «Енеїди»:

  • У творі органічно вжиті народні прислів’я, приказки, пісні. На щиті Енея Вулкан викував героїв українських казок (Телесика, Котигорошка, Івана-Царевича, змію, Жеретію). Царю Латину троянці дарують «килим-самольот», скатерть-самобранку, сап’янці-самоходи.
  • Відгомін язичницьких вірувань предків: Еней перед подорожжю на той світ приносить жертву: ламає гілку з чарівної яблуні (прообраз дерева життя); троянці зустрічаються з мавками; у творі описані ворожіння і знахарство.
  • Троянці ходять у гості з хлібом-сіллю; беруть участь у поминках, весіллях, родинах; бувають на вечорницях і досвітках, б’ються за правилами козацького штурхобочного бою.
  • У поемі змальована українська природа: рослини, дерева, кущі (папороть, васильки, петрів батіг, конвалія, терен, шипшина, липа, дуб, сосна); тварини дикі і свійські (вовк, ведмідь, тхір, заєць).
  • Відтворення традиційної української кухні: страв (свиняча голова з хріном, локшина, куліш, каша, пиріжки, ковбаса, борщ) і напоїв (горілка, пиво, слив’янка, узвар).
  • Герої твору грають на бандурі, сопілці, скрипці, кобзі — найпопулярніших в Україні музичних інструментах; співають пісні про козаків; танцюють горлицю, санжарівку.
  • Точне зображення деталей чоловічого (сорочка, каптан з китайки, шапка, пояс з каламайки, бриль, постоли, свита) і жіночого (кораблик, кунтуш, запаска, червоні чоботи) одягу. Зображуючи український костюм, автор захоплюється його естетичністю, зручністю, підкреслює народний смак.

В «Енеїді» зафіксовано близько 7000 слів. Найширше представлена етнографічно-побутова лексика: назви одягу, їжі, житла, хатнього інтер’єру, сільськогосподарських знарядь, народних ігор, назви спорідненості і свояцтва тощо. Характерною для мови поеми є багата синоніміка. Для прикладу, синонімічний ряд дієслів із значенням «іти — ходити»:

волочитися, почухрати, попхатися, слонятися, причвалати, побрести, лізти, уплітати, прискочити, влізнути, шлятися, швен-дювати, мандрувати, приплентатися, чкурнути, покотити, пертися, скитатися, сунутися, пороснути, копирснути та ін.

Широко представлена народна фразеологія. Для прикладу, фразеологічний ряд із семантикою «зробити кому-небудь зле»:

зварити каші, наварити киселя, злити кулю, дати швабу, дати перегону, дати хльору, видавити олію, залити за шкуру сала, вкрутити хвоста, посадити на лід, учинити ярміз, наброїти біди.

Текст насичений приказками і прислів’ями:

«Біда не по дерев’ях ходить, і хто ж її не скуштував? Біда біду, говорять, родить. Біда для нас — судьби устав! Еней в біді, як птичка в клітці; Заплутався, мов рибка в сітці; Терявся в думах молодець».

“Енеїді” І.Котляревського судилося стати епохальним твором, що посприяло суспільно-естетичній традиції, у нас трохи й запізненій, – засвоєнню народної мови як основної літературної. Із цього погляду “Енеїда” й справді стає твором не давньої, а таки нової літератури. Вона завершила в собі літературу давню й породила нову, отже, стала ніби своєрідним птахом Феніксом нашої літератури в час його згоряння та воскресіння.

Україна й сьогодні з великим задоволенням читає “Енеїду” І.Котляревського, де возвеличено наших людей – основного героя поеми, а особливо талановито оздоблену Анатолієм Базилевичем, де кожна сторінка (в ювілейному виданні) розкішно ілюстрована.

“Енеїда” І.Котляревського ввійшла в золотий фонд не лише української, а й світової культури. Краси й сили їй надала ще й чарівна музика Миколи Лисенка, який створив оперу за цією поемою. Її озвучив також і Лев Лопатинський. “Енеїда” органічно вплелася і в образотворче мистецтво українських художників. Вона живе разом з її автором, бо те, що служить народові, не вмирає.

 [allow-turbo]Перше видання “Енеїди” вийшло без дозволу і відома Івана Котляревського. Зробив це за власні гроші конотопський поміщик Максим Парпура. Через це письменник своєрідно йому помстився і у третьому виданні описав Парпуру у пеклі:

“Якусь особу мацапуру

Там шкварили на шашлику,

Гарячу мідь лили за шкуру

І розпинали на бику.

Натуру мав він дуже бридку,

Кривив душею для прибитку,

Чужеє оддавав в печать;

Без сорому, без бога бувши

І восьму заповідь забувши,

Чужим пустився промишлять.”

Повністю «Енеїда» вийшла в світ після смерті Котляревського, в 1842 році. Цей твір є першокласним джерелом з українознавства, українського побуту та культури XVIII століття.

« Енеїда» заснована на сюжеті однойменної класичної поеми римського поета Вергілія. Складається з шести частин, на відміну від дванадцяти частин Вергілія. Написана чотиристопним ямбом.

Як і оригінал, сюжет описує пригоди троянського отамана Енея, проте І. Котляревський перелицьовує його на український лад. В античному творі йшлося про мандри троянців, що прибувають з волі богів до латинських земель (пізніше Римська держава). У поемі І. Котляревського розгортаються такі ж події, збережені імена героїв, але українським автором закладений новий національний зміст: під виглядом троянців постають українські козаки, богів Олімпу — українське панство; усі реалії твору відбивають життя українського суспільства XVIII ст. після руйнування української «Трої» — Запорізької Січі.

Уся поема виражає духовний світ української людини. Троянці — носії рис національного характеру; вони сміливі, дужі, завзяті. Проте, на думку автора, українець ще й покірний: на острові чаклунки Цірцеї йому судилася доля вола.

А ось декілька фактів, які підкреслюють самобутність «Енеїди»:

  • У творі органічно вжиті народні прислів’я, приказки, пісні. На щиті Енея Вулкан викував героїв українських казок (Телесика, Котигорошка, Івана-Царевича, змію, Жеретію). Царю Латину троянці дарують «килим-самольот», скатерть-самобранку, сап’янці-самоходи.
  • Відгомін язичницьких вірувань предків: Еней перед подорожжю на той світ приносить жертву: ламає гілку з чарівної яблуні (прообраз дерева життя); троянці зустрічаються з мавками; у творі описані ворожіння і знахарство.
  • Троянці ходять у гості з хлібом-сіллю; беруть участь у поминках, весіллях, родинах; бувають на вечорницях і досвітках, б’ються за правилами козацького штурхобочного бою.
  • У поемі змальована українська природа: рослини, дерева, кущі (папороть, васильки, петрів батіг, конвалія, терен, шипшина, липа, дуб, сосна); тварини дикі і свійські (вовк, ведмідь, тхір, заєць).
  • Відтворення традиційної української кухні: страв (свиняча голова з хріном, локшина, куліш, каша, пиріжки, ковбаса, борщ) і напоїв (горілка, пиво, слив’янка, узвар).
  • Герої твору грають на бандурі, сопілці, скрипці, кобзі — найпопулярніших в Україні музичних інструментах; співають пісні про козаків; танцюють горлицю, санжарівку.
  • Точне зображення деталей чоловічого (сорочка, каптан з китайки, шапка, пояс з каламайки, бриль, постоли, свита) і жіночого (кораблик, кунтуш, запаска, червоні чоботи) одягу. Зображуючи український костюм, автор захоплюється його естетичністю, зручністю, підкреслює народний смак.

В «Енеїді» зафіксовано близько 7000 слів. Найширше представлена етнографічно-побутова лексика: назви одягу, їжі, житла, хатнього інтер’єру, сільськогосподарських знарядь, народних ігор, назви спорідненості і свояцтва тощо. Характерною для мови поеми є багата синоніміка. Для прикладу, синонімічний ряд дієслів із значенням «іти — ходити»:

волочитися, почухрати, попхатися, слонятися, причвалати, побрести, лізти, уплітати, прискочити, влізнути, шлятися, швен-дювати, мандрувати, приплентатися, чкурнути, покотити, пертися, скитатися, сунутися, пороснути, копирснути та ін.

Широко представлена народна фразеологія. Для прикладу, фразеологічний ряд із семантикою «зробити кому-небудь зле»:

зварити каші, наварити киселя, злити кулю, дати швабу, дати перегону, дати хльору, видавити олію, залити за шкуру сала, вкрутити хвоста, посадити на лід, учинити ярміз, наброїти біди.

Текст насичений приказками і прислів’ями:

«Біда не по дерев’ях ходить, і хто ж її не скуштував? Біда біду, говорять, родить. Біда для нас — судьби устав! Еней в біді, як птичка в клітці; Заплутався, мов рибка в сітці; Терявся в думах молодець».

“Енеїді” І.Котляревського судилося стати епохальним твором, що посприяло суспільно-естетичній традиції, у нас трохи й запізненій, – засвоєнню народної мови як основної літературної. Із цього погляду “Енеїда” й справді стає твором не давньої, а таки нової літератури. Вона завершила в собі літературу давню й породила нову, отже, стала ніби своєрідним птахом Феніксом нашої літератури в час його згоряння та воскресіння.

Україна й сьогодні з великим задоволенням читає “Енеїду” І.Котляревського, де возвеличено наших людей – основного героя поеми, а особливо талановито оздоблену Анатолієм Базилевичем, де кожна сторінка (в ювілейному виданні) розкішно ілюстрована.

“Енеїда” І.Котляревського ввійшла в золотий фонд не лише української, а й світової культури. Краси й сили їй надала ще й чарівна музика Миколи Лисенка, який створив оперу за цією поемою. Її озвучив також і Лев Лопатинський. “Енеїда” органічно вплелася і в образотворче мистецтво українських художників. Вона живе разом з її автором, бо те, що служить народові, не вмирає.

]]>[/allow-turbo] [allow-dzen]Перше видання “Енеїди” вийшло без дозволу і відома Івана Котляревського. Зробив це за власні гроші конотопський поміщик Максим Парпура. Через це письменник своєрідно йому помстився і у третьому виданні описав Парпуру у пеклі:

“Якусь особу мацапуру

Там шкварили на шашлику,

Гарячу мідь лили за шкуру

І розпинали на бику.

Натуру мав він дуже бридку,

Кривив душею для прибитку,

Чужеє оддавав в печать;

Без сорому, без бога бувши

І восьму заповідь забувши,

Чужим пустився промишлять.”

Повністю «Енеїда» вийшла в світ після смерті Котляревського, в 1842 році. Цей твір є першокласним джерелом з українознавства, українського побуту та культури XVIII століття.

« Енеїда» заснована на сюжеті однойменної класичної поеми римського поета Вергілія. Складається з шести частин, на відміну від дванадцяти частин Вергілія. Написана чотиристопним ямбом.

Як і оригінал, сюжет описує пригоди троянського отамана Енея, проте І. Котляревський перелицьовує його на український лад. В античному творі йшлося про мандри троянців, що прибувають з волі богів до латинських земель (пізніше Римська держава). У поемі І. Котляревського розгортаються такі ж події, збережені імена героїв, але українським автором закладений новий національний зміст: під виглядом троянців постають українські козаки, богів Олімпу — українське панство; усі реалії твору відбивають життя українського суспільства XVIII ст. після руйнування української «Трої» — Запорізької Січі.

Уся поема виражає духовний світ української людини. Троянці — носії рис національного характеру; вони сміливі, дужі, завзяті. Проте, на думку автора, українець ще й покірний: на острові чаклунки Цірцеї йому судилася доля вола.

А ось декілька фактів, які підкреслюють самобутність «Енеїди»:

  • У творі органічно вжиті народні прислів’я, приказки, пісні. На щиті Енея Вулкан викував героїв українських казок (Телесика, Котигорошка, Івана-Царевича, змію, Жеретію). Царю Латину троянці дарують «килим-самольот», скатерть-самобранку, сап’янці-самоходи.
  • Відгомін язичницьких вірувань предків: Еней перед подорожжю на той світ приносить жертву: ламає гілку з чарівної яблуні (прообраз дерева життя); троянці зустрічаються з мавками; у творі описані ворожіння і знахарство.
  • Троянці ходять у гості з хлібом-сіллю; беруть участь у поминках, весіллях, родинах; бувають на вечорницях і досвітках, б’ються за правилами козацького штурхобочного бою.
  • У поемі змальована українська природа: рослини, дерева, кущі (папороть, васильки, петрів батіг, конвалія, терен, шипшина, липа, дуб, сосна); тварини дикі і свійські (вовк, ведмідь, тхір, заєць).
  • Відтворення традиційної української кухні: страв (свиняча голова з хріном, локшина, куліш, каша, пиріжки, ковбаса, борщ) і напоїв (горілка, пиво, слив’янка, узвар).
  • Герої твору грають на бандурі, сопілці, скрипці, кобзі — найпопулярніших в Україні музичних інструментах; співають пісні про козаків; танцюють горлицю, санжарівку.
  • Точне зображення деталей чоловічого (сорочка, каптан з китайки, шапка, пояс з каламайки, бриль, постоли, свита) і жіночого (кораблик, кунтуш, запаска, червоні чоботи) одягу. Зображуючи український костюм, автор захоплюється його естетичністю, зручністю, підкреслює народний смак.

В «Енеїді» зафіксовано близько 7000 слів. Найширше представлена етнографічно-побутова лексика: назви одягу, їжі, житла, хатнього інтер’єру, сільськогосподарських знарядь, народних ігор, назви спорідненості і свояцтва тощо. Характерною для мови поеми є багата синоніміка. Для прикладу, синонімічний ряд дієслів із значенням «іти — ходити»:

волочитися, почухрати, попхатися, слонятися, причвалати, побрести, лізти, уплітати, прискочити, влізнути, шлятися, швен-дювати, мандрувати, приплентатися, чкурнути, покотити, пертися, скитатися, сунутися, пороснути, копирснути та ін.

Широко представлена народна фразеологія. Для прикладу, фразеологічний ряд із семантикою «зробити кому-небудь зле»:

зварити каші, наварити киселя, злити кулю, дати швабу, дати перегону, дати хльору, видавити олію, залити за шкуру сала, вкрутити хвоста, посадити на лід, учинити ярміз, наброїти біди.

Текст насичений приказками і прислів’ями:

«Біда не по дерев’ях ходить, і хто ж її не скуштував? Біда біду, говорять, родить. Біда для нас — судьби устав! Еней в біді, як птичка в клітці; Заплутався, мов рибка в сітці; Терявся в думах молодець».

“Енеїді” І.Котляревського судилося стати епохальним твором, що посприяло суспільно-естетичній традиції, у нас трохи й запізненій, – засвоєнню народної мови як основної літературної. Із цього погляду “Енеїда” й справді стає твором не давньої, а таки нової літератури. Вона завершила в собі літературу давню й породила нову, отже, стала ніби своєрідним птахом Феніксом нашої літератури в час його згоряння та воскресіння.

Україна й сьогодні з великим задоволенням читає “Енеїду” І.Котляревського, де возвеличено наших людей – основного героя поеми, а особливо талановито оздоблену Анатолієм Базилевичем, де кожна сторінка (в ювілейному виданні) розкішно ілюстрована.

“Енеїда” І.Котляревського ввійшла в золотий фонд не лише української, а й світової культури. Краси й сили їй надала ще й чарівна музика Миколи Лисенка, який створив оперу за цією поемою. Її озвучив також і Лев Лопатинський. “Енеїда” органічно вплелася і в образотворче мистецтво українських художників. Вона живе разом з її автором, бо те, що служить народові, не вмирає.

]]>[/allow-dzen] [/yandexrss][shortrss] Велич особистості. СОЛОМІЯ КРУШЕЛЬНИЦЬКА https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21214-velych-osobystosti-solomiya-krushelnycka.html https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21214-velych-osobystosti-solomiya-krushelnycka.html

150 років від дня народження славетної оперної співачки

Соломії Крушельницької

Цього року минає 150 років від дня народження славетної оперної співачки Соломії Крушельницької, чий дивовижний голос почули та полюбили мільйони людей, від Львова до Нью-Йорка. Вона підкорила найпрестижнішу оперну сцену La Scala, постійно вчилася новому та вдосконалювала свою майстерність, а завдяки шаленій популярності й таланту змогла познайомити з українською піснею весь світ.


10 фактів про Соломію Крушельницьку читайте далі...

 [allow-turbo]За кордоном завжди підкреслювала, що українка

Українську співачку в Італії й Польщі називали своєю та вважали національною гордістю, але вона завжди повторювала, що є українкою, а свої особисті концерти скрізь закінчувала українськими народними піснями. «Національність мою знають усі, я її не змінювала й ніколи не зміню, попри те, що підлизування й ставання під прапори сильніших іноді приносять вигоду», — казала Соломія Крушельницька. Вже бувши зіркою найвеличніших оперних сцен світу, вона щороку приїздила з виступами в рідний Тернопіль, Львів, Бережани, Чернівці чи Збараж. А на власні гастролі брала із собою як талісман збірку «Кобзаря» Тараса Шевченка.

За 5 років зробила приголомшливу світову кар’єру

Дебют Соломії Крушельницької відбувся в 1893 році на сцені Львівського театру Скарбека в опері Доніцетті «Фаворитка». Талант молодої співачки помітила оперна діва Джемма Беллінчоні, яка тоді гастролювала у Львові, і запропонувала їй продовжити навчання в Італії, а також допомогла в цьому. На батьківщині bel canto Крушельницька вдосконалює свій голос у професора Фаусти Креспі і вже через кілька років з успіхом виступає на сценах відомих театрів, здобувши велику популярність. На її честь у Чилі випускають білих голубів у театрі, а в Кракові після вистави студенти випрягають коней та самі везуть її екіпаж до готелю. У 1898 році 25-річна співачка стає примадонною Варшавської опери, а за кілька років підкорює сцени Парижа та міланського La Scala. Як відзначають критики, співаючи в Петербузі з Карузо й Баттістіні, наша землячка не раз затьмарювала своїм успіхом цих італійських оперних зірок.

Врятувала кар’єру Джакомо Пуччіні

У лютому 1904 року тоді вже відомий італійський композитор Джакомо Пуччіні представив на сцені La Scala прем’єру «Мадам Баттерфляй». Це був приголомшливий провал — ошатна італійська публіка знехтувала виставою і навіть освистала. Пуччіні попросив саме Соломію Крушельницьку врятувати його оперу, і вона не злякалася ризикнути кар’єрою, хоча запропонувала маестро скоротити вступну арію, яка, на її думку, втомила глядача. І вже у травні вони показали оновлену прем’єру у театрі Ґранде в Бреші. Успіх був надзвичайний — Пуччіні й Крушельницьку викликали на «біс» 7 разів. Співачка тріумфально виконувала партію знаменитої гейші в найбільших театрах світу понад сто разів і досі вважається найкращою виконавицею ролі Чіо-Чіо-Сан.

В її репертуарі понад 60 оперних партій вісьмома мовами

У світовій пресі співачку як тільки не називали: «незабутньою Аїдою», «єдиною у світі Джокондою», «найчарівнішою Чіо-Чіо-Сан», «неповторною Галькою», «ідеальною Брунгільдою», «неперевершеною Саломеєю», «винятковою Валькірією». Диригувати виставами з її участю вважали за честь Артуро Тосканіні й Леопольдо Міньйоне, а за своє творче життя вона виконала понад 60 партій на сцені всіх великих оперних театрів Європи й Америки.

Найкраща інтерпретаторка Ріхарда Ваґнера

Завдяки італійським педагогам голос Соломії Крушельницької набув надзвичайної сили й відтінків, відкрив її лірико-драматичне сопрано діапазоном у три октави (у Львові її голос визначили як мецо-сопрано, що в майбутньому зумовило повну зміну репертуару), яке гіпнозувало поціновувачів мистецтва. Проте Соломія на цьому не зупиняється й націлена на самовдосконалення. Вона їде вчитися до Відня, де опановує німецьку вокальну школу, щоб співати в операх Ріхарда Ваґнера, твори якого вимагали спеціальної підготовки та витривалості. Після навчання з успіхом виконує головні партії в 6 операх німецького композитора. У 1902 році після виступу в опері «Лоенґрін» в Opéra Garnier преса писала, що Крушельницька підкорила Париж за один вечір.

Мала велике кохання

Зі своїм майбутнім чоловіком Чезаре Річчоні, італійським аристократом і тонким знавцем мистецтва, Соломія познайомилася в домі Пуччіні. Їхні шляхи перетнулися ще раз у залі суду, коли він був її адвокатом у справі проти театру в Неаполі, куди вона не з’явилася на виступ через виверження Везувію. Він виграв справу. Згодом симпатія переросла в закоханість і в 1910 році, під час гастролей співачки Південною Америкою, пара побралася в Буенос-Айресі та прожила разом 26 років, маючи віллу в Тоскані та подорожуючи світом, доки смерть Чезаре не розлучила їх. Своїм сестрам вона розповідала, що Річчоні був її другом, близькою людиною та єдиним чоловіком, якого вона кохала.

Була незалежною та сильною

На навчання Соломії в Італії батько майбутньої зірки взяв позику, бо дуже вірив у її талант. Донька завжди була вдячна за своє навчання й докладала максимум зусиль, щоб виправдати цю велику довіру. Вона днями музиціювала й вивчала мови, а працюючи, могла виконувати по п’ять різних партій на тиждень. У надзвичайно вродливої та шалено популярної Соломії Крушельницької було багато залицяльників, які пропонували їй весь світ і навіть побудувати театр на її честь. Проте музика та самостійність для неї були надважливими. Вона не приймала подарунків від чоловіків, завжди поводитися як рівна в усьому, і всі свої статки заробила сама, завдяки працьовитості та таланту. Для родини у Львові співачка придбала триповерховий будинок, де завжди могли знайти прихисток українські митці.

Щодня робила гімнастику та сама керувала авто

Соломія Крушельницька була вродливою жінкою, яка знала, як підтримувати себе у формі: щодня – гімнастика та здорове харчування. Вона гарно трималася в сідлі, любила вечірні прогулянки та своє авто, яким завжди сама керувала.

Пережила дві окупації

У серпні 1939 року, після смерті чоловіка, співачка приїхала в гості до рідних на Галичину з двома валізами, але через початок Другої світової війни вже так і не повернулася додому в Італію. За радянської окупації нова влада націоналізувала будинок Крушельницької, залишивши їй із сестрою Ганною тільки квартиру на верхньому поверсі. За німецької окупації співачка намагалася вижити за гроші від приватних уроків вокалу. У післявоєнний період Крушельницька починає викладати у Львівській консерваторії, однак світову зірку ледве не звільняють, бо її диплом про вищу освіту зник. До Італії її не випускали, громадянства СРСР та пенсії їй не давали, доки вона не передала свою тосканську віллу радянській державі, яку та продала. Її талант, голос і життя опинилися за «залізною завісою».

Співала до 79-річного віку

Свій останній концерт Соломія Крушельницька дала у Львові, у 77-річному віці, де таким же чистим, але вже не таким сильним голосом заспівала «Родимий краю» у Львівській філармонії. Але з піснею вона була до кінця життя: адже навіть із раком горла на 79-му році життя (упродовж 8–16 квітня 1951 р.) Крушельницька записала чотири твори – це були обробки українських пісень Андрія Штогаренка, Станіслава Людкевича, Бориса Лятошинського та Віктора Матюка. Сьогодні в Україні є два меморіальні музеї Соломії Крушельницької – у Львові та в селі Біла на Тернопільщині. На честь співачки названо вулиці в Києві, Львові, Тернополі, Рівному, Житомирі та Бучачі. А у великій залі музею театру La Scala, між портретами талановитих італійців Роджеро Леонкавалло та Енріко Карузо, стоїть барельєф великої українки Соломії Крушельницької.

]]>[/allow-turbo] Бібліотечна сторінка Admin Fri, 23 Sep 2022 10:19:16 -1100 [/shortrss] [fullrss] Велич особистості. СОЛОМІЯ КРУШЕЛЬНИЦЬКА https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21214-velych-osobystosti-solomiya-krushelnycka.html https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21214-velych-osobystosti-solomiya-krushelnycka.html Admin Fri, 23 Sep 2022 10:19:16 -1100 150 років від дня народження славетної оперної співачки

Соломії Крушельницької

Цього року минає 150 років від дня народження славетної оперної співачки Соломії Крушельницької, чий дивовижний голос почули та полюбили мільйони людей, від Львова до Нью-Йорка. Вона підкорила найпрестижнішу оперну сцену La Scala, постійно вчилася новому та вдосконалювала свою майстерність, а завдяки шаленій популярності й таланту змогла познайомити з українською піснею весь світ.


10 фактів про Соломію Крушельницьку читайте далі...

]]> [allow-turbo]За кордоном завжди підкреслювала, що українка

Українську співачку в Італії й Польщі називали своєю та вважали національною гордістю, але вона завжди повторювала, що є українкою, а свої особисті концерти скрізь закінчувала українськими народними піснями. «Національність мою знають усі, я її не змінювала й ніколи не зміню, попри те, що підлизування й ставання під прапори сильніших іноді приносять вигоду», — казала Соломія Крушельницька. Вже бувши зіркою найвеличніших оперних сцен світу, вона щороку приїздила з виступами в рідний Тернопіль, Львів, Бережани, Чернівці чи Збараж. А на власні гастролі брала із собою як талісман збірку «Кобзаря» Тараса Шевченка.

За 5 років зробила приголомшливу світову кар’єру

Дебют Соломії Крушельницької відбувся в 1893 році на сцені Львівського театру Скарбека в опері Доніцетті «Фаворитка». Талант молодої співачки помітила оперна діва Джемма Беллінчоні, яка тоді гастролювала у Львові, і запропонувала їй продовжити навчання в Італії, а також допомогла в цьому. На батьківщині bel canto Крушельницька вдосконалює свій голос у професора Фаусти Креспі і вже через кілька років з успіхом виступає на сценах відомих театрів, здобувши велику популярність. На її честь у Чилі випускають білих голубів у театрі, а в Кракові після вистави студенти випрягають коней та самі везуть її екіпаж до готелю. У 1898 році 25-річна співачка стає примадонною Варшавської опери, а за кілька років підкорює сцени Парижа та міланського La Scala. Як відзначають критики, співаючи в Петербузі з Карузо й Баттістіні, наша землячка не раз затьмарювала своїм успіхом цих італійських оперних зірок.

Врятувала кар’єру Джакомо Пуччіні

У лютому 1904 року тоді вже відомий італійський композитор Джакомо Пуччіні представив на сцені La Scala прем’єру «Мадам Баттерфляй». Це був приголомшливий провал — ошатна італійська публіка знехтувала виставою і навіть освистала. Пуччіні попросив саме Соломію Крушельницьку врятувати його оперу, і вона не злякалася ризикнути кар’єрою, хоча запропонувала маестро скоротити вступну арію, яка, на її думку, втомила глядача. І вже у травні вони показали оновлену прем’єру у театрі Ґранде в Бреші. Успіх був надзвичайний — Пуччіні й Крушельницьку викликали на «біс» 7 разів. Співачка тріумфально виконувала партію знаменитої гейші в найбільших театрах світу понад сто разів і досі вважається найкращою виконавицею ролі Чіо-Чіо-Сан.

В її репертуарі понад 60 оперних партій вісьмома мовами

У світовій пресі співачку як тільки не називали: «незабутньою Аїдою», «єдиною у світі Джокондою», «найчарівнішою Чіо-Чіо-Сан», «неповторною Галькою», «ідеальною Брунгільдою», «неперевершеною Саломеєю», «винятковою Валькірією». Диригувати виставами з її участю вважали за честь Артуро Тосканіні й Леопольдо Міньйоне, а за своє творче життя вона виконала понад 60 партій на сцені всіх великих оперних театрів Європи й Америки.

Найкраща інтерпретаторка Ріхарда Ваґнера

Завдяки італійським педагогам голос Соломії Крушельницької набув надзвичайної сили й відтінків, відкрив її лірико-драматичне сопрано діапазоном у три октави (у Львові її голос визначили як мецо-сопрано, що в майбутньому зумовило повну зміну репертуару), яке гіпнозувало поціновувачів мистецтва. Проте Соломія на цьому не зупиняється й націлена на самовдосконалення. Вона їде вчитися до Відня, де опановує німецьку вокальну школу, щоб співати в операх Ріхарда Ваґнера, твори якого вимагали спеціальної підготовки та витривалості. Після навчання з успіхом виконує головні партії в 6 операх німецького композитора. У 1902 році після виступу в опері «Лоенґрін» в Opéra Garnier преса писала, що Крушельницька підкорила Париж за один вечір.

Мала велике кохання

Зі своїм майбутнім чоловіком Чезаре Річчоні, італійським аристократом і тонким знавцем мистецтва, Соломія познайомилася в домі Пуччіні. Їхні шляхи перетнулися ще раз у залі суду, коли він був її адвокатом у справі проти театру в Неаполі, куди вона не з’явилася на виступ через виверження Везувію. Він виграв справу. Згодом симпатія переросла в закоханість і в 1910 році, під час гастролей співачки Південною Америкою, пара побралася в Буенос-Айресі та прожила разом 26 років, маючи віллу в Тоскані та подорожуючи світом, доки смерть Чезаре не розлучила їх. Своїм сестрам вона розповідала, що Річчоні був її другом, близькою людиною та єдиним чоловіком, якого вона кохала.

Була незалежною та сильною

На навчання Соломії в Італії батько майбутньої зірки взяв позику, бо дуже вірив у її талант. Донька завжди була вдячна за своє навчання й докладала максимум зусиль, щоб виправдати цю велику довіру. Вона днями музиціювала й вивчала мови, а працюючи, могла виконувати по п’ять різних партій на тиждень. У надзвичайно вродливої та шалено популярної Соломії Крушельницької було багато залицяльників, які пропонували їй весь світ і навіть побудувати театр на її честь. Проте музика та самостійність для неї були надважливими. Вона не приймала подарунків від чоловіків, завжди поводитися як рівна в усьому, і всі свої статки заробила сама, завдяки працьовитості та таланту. Для родини у Львові співачка придбала триповерховий будинок, де завжди могли знайти прихисток українські митці.

Щодня робила гімнастику та сама керувала авто

Соломія Крушельницька була вродливою жінкою, яка знала, як підтримувати себе у формі: щодня – гімнастика та здорове харчування. Вона гарно трималася в сідлі, любила вечірні прогулянки та своє авто, яким завжди сама керувала.

Пережила дві окупації

У серпні 1939 року, після смерті чоловіка, співачка приїхала в гості до рідних на Галичину з двома валізами, але через початок Другої світової війни вже так і не повернулася додому в Італію. За радянської окупації нова влада націоналізувала будинок Крушельницької, залишивши їй із сестрою Ганною тільки квартиру на верхньому поверсі. За німецької окупації співачка намагалася вижити за гроші від приватних уроків вокалу. У післявоєнний період Крушельницька починає викладати у Львівській консерваторії, однак світову зірку ледве не звільняють, бо її диплом про вищу освіту зник. До Італії її не випускали, громадянства СРСР та пенсії їй не давали, доки вона не передала свою тосканську віллу радянській державі, яку та продала. Її талант, голос і життя опинилися за «залізною завісою».

Співала до 79-річного віку

Свій останній концерт Соломія Крушельницька дала у Львові, у 77-річному віці, де таким же чистим, але вже не таким сильним голосом заспівала «Родимий краю» у Львівській філармонії. Але з піснею вона була до кінця життя: адже навіть із раком горла на 79-му році життя (упродовж 8–16 квітня 1951 р.) Крушельницька записала чотири твори – це були обробки українських пісень Андрія Штогаренка, Станіслава Людкевича, Бориса Лятошинського та Віктора Матюка. Сьогодні в Україні є два меморіальні музеї Соломії Крушельницької – у Львові та в селі Біла на Тернопільщині. На честь співачки названо вулиці в Києві, Львові, Тернополі, Рівному, Житомирі та Бучачі. А у великій залі музею театру La Scala, між портретами талановитих італійців Роджеро Леонкавалло та Енріко Карузо, стоїть барельєф великої українки Соломії Крушельницької.

]]>[/allow-turbo] [allow-dzen]За кордоном завжди підкреслювала, що українка

Українську співачку в Італії й Польщі називали своєю та вважали національною гордістю, але вона завжди повторювала, що є українкою, а свої особисті концерти скрізь закінчувала українськими народними піснями. «Національність мою знають усі, я її не змінювала й ніколи не зміню, попри те, що підлизування й ставання під прапори сильніших іноді приносять вигоду», — казала Соломія Крушельницька. Вже бувши зіркою найвеличніших оперних сцен світу, вона щороку приїздила з виступами в рідний Тернопіль, Львів, Бережани, Чернівці чи Збараж. А на власні гастролі брала із собою як талісман збірку «Кобзаря» Тараса Шевченка.

За 5 років зробила приголомшливу світову кар’єру

Дебют Соломії Крушельницької відбувся в 1893 році на сцені Львівського театру Скарбека в опері Доніцетті «Фаворитка». Талант молодої співачки помітила оперна діва Джемма Беллінчоні, яка тоді гастролювала у Львові, і запропонувала їй продовжити навчання в Італії, а також допомогла в цьому. На батьківщині bel canto Крушельницька вдосконалює свій голос у професора Фаусти Креспі і вже через кілька років з успіхом виступає на сценах відомих театрів, здобувши велику популярність. На її честь у Чилі випускають білих голубів у театрі, а в Кракові після вистави студенти випрягають коней та самі везуть її екіпаж до готелю. У 1898 році 25-річна співачка стає примадонною Варшавської опери, а за кілька років підкорює сцени Парижа та міланського La Scala. Як відзначають критики, співаючи в Петербузі з Карузо й Баттістіні, наша землячка не раз затьмарювала своїм успіхом цих італійських оперних зірок.

Врятувала кар’єру Джакомо Пуччіні

У лютому 1904 року тоді вже відомий італійський композитор Джакомо Пуччіні представив на сцені La Scala прем’єру «Мадам Баттерфляй». Це був приголомшливий провал — ошатна італійська публіка знехтувала виставою і навіть освистала. Пуччіні попросив саме Соломію Крушельницьку врятувати його оперу, і вона не злякалася ризикнути кар’єрою, хоча запропонувала маестро скоротити вступну арію, яка, на її думку, втомила глядача. І вже у травні вони показали оновлену прем’єру у театрі Ґранде в Бреші. Успіх був надзвичайний — Пуччіні й Крушельницьку викликали на «біс» 7 разів. Співачка тріумфально виконувала партію знаменитої гейші в найбільших театрах світу понад сто разів і досі вважається найкращою виконавицею ролі Чіо-Чіо-Сан.

В її репертуарі понад 60 оперних партій вісьмома мовами

У світовій пресі співачку як тільки не називали: «незабутньою Аїдою», «єдиною у світі Джокондою», «найчарівнішою Чіо-Чіо-Сан», «неповторною Галькою», «ідеальною Брунгільдою», «неперевершеною Саломеєю», «винятковою Валькірією». Диригувати виставами з її участю вважали за честь Артуро Тосканіні й Леопольдо Міньйоне, а за своє творче життя вона виконала понад 60 партій на сцені всіх великих оперних театрів Європи й Америки.

Найкраща інтерпретаторка Ріхарда Ваґнера

Завдяки італійським педагогам голос Соломії Крушельницької набув надзвичайної сили й відтінків, відкрив її лірико-драматичне сопрано діапазоном у три октави (у Львові її голос визначили як мецо-сопрано, що в майбутньому зумовило повну зміну репертуару), яке гіпнозувало поціновувачів мистецтва. Проте Соломія на цьому не зупиняється й націлена на самовдосконалення. Вона їде вчитися до Відня, де опановує німецьку вокальну школу, щоб співати в операх Ріхарда Ваґнера, твори якого вимагали спеціальної підготовки та витривалості. Після навчання з успіхом виконує головні партії в 6 операх німецького композитора. У 1902 році після виступу в опері «Лоенґрін» в Opéra Garnier преса писала, що Крушельницька підкорила Париж за один вечір.

Мала велике кохання

Зі своїм майбутнім чоловіком Чезаре Річчоні, італійським аристократом і тонким знавцем мистецтва, Соломія познайомилася в домі Пуччіні. Їхні шляхи перетнулися ще раз у залі суду, коли він був її адвокатом у справі проти театру в Неаполі, куди вона не з’явилася на виступ через виверження Везувію. Він виграв справу. Згодом симпатія переросла в закоханість і в 1910 році, під час гастролей співачки Південною Америкою, пара побралася в Буенос-Айресі та прожила разом 26 років, маючи віллу в Тоскані та подорожуючи світом, доки смерть Чезаре не розлучила їх. Своїм сестрам вона розповідала, що Річчоні був її другом, близькою людиною та єдиним чоловіком, якого вона кохала.

Була незалежною та сильною

На навчання Соломії в Італії батько майбутньої зірки взяв позику, бо дуже вірив у її талант. Донька завжди була вдячна за своє навчання й докладала максимум зусиль, щоб виправдати цю велику довіру. Вона днями музиціювала й вивчала мови, а працюючи, могла виконувати по п’ять різних партій на тиждень. У надзвичайно вродливої та шалено популярної Соломії Крушельницької було багато залицяльників, які пропонували їй весь світ і навіть побудувати театр на її честь. Проте музика та самостійність для неї були надважливими. Вона не приймала подарунків від чоловіків, завжди поводитися як рівна в усьому, і всі свої статки заробила сама, завдяки працьовитості та таланту. Для родини у Львові співачка придбала триповерховий будинок, де завжди могли знайти прихисток українські митці.

Щодня робила гімнастику та сама керувала авто

Соломія Крушельницька була вродливою жінкою, яка знала, як підтримувати себе у формі: щодня – гімнастика та здорове харчування. Вона гарно трималася в сідлі, любила вечірні прогулянки та своє авто, яким завжди сама керувала.

Пережила дві окупації

У серпні 1939 року, після смерті чоловіка, співачка приїхала в гості до рідних на Галичину з двома валізами, але через початок Другої світової війни вже так і не повернулася додому в Італію. За радянської окупації нова влада націоналізувала будинок Крушельницької, залишивши їй із сестрою Ганною тільки квартиру на верхньому поверсі. За німецької окупації співачка намагалася вижити за гроші від приватних уроків вокалу. У післявоєнний період Крушельницька починає викладати у Львівській консерваторії, однак світову зірку ледве не звільняють, бо її диплом про вищу освіту зник. До Італії її не випускали, громадянства СРСР та пенсії їй не давали, доки вона не передала свою тосканську віллу радянській державі, яку та продала. Її талант, голос і життя опинилися за «залізною завісою».

Співала до 79-річного віку

Свій останній концерт Соломія Крушельницька дала у Львові, у 77-річному віці, де таким же чистим, але вже не таким сильним голосом заспівала «Родимий краю» у Львівській філармонії. Але з піснею вона була до кінця життя: адже навіть із раком горла на 79-му році життя (упродовж 8–16 квітня 1951 р.) Крушельницька записала чотири твори – це були обробки українських пісень Андрія Штогаренка, Станіслава Людкевича, Бориса Лятошинського та Віктора Матюка. Сьогодні в Україні є два меморіальні музеї Соломії Крушельницької – у Львові та в селі Біла на Тернопільщині. На честь співачки названо вулиці в Києві, Львові, Тернополі, Рівному, Житомирі та Бучачі. А у великій залі музею театру La Scala, між портретами талановитих італійців Роджеро Леонкавалло та Енріко Карузо, стоїть барельєф великої українки Соломії Крушельницької.

]]>[/allow-dzen] [/fullrss] [yandexrss] Велич особистості. СОЛОМІЯ КРУШЕЛЬНИЦЬКА https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21214-velych-osobystosti-solomiya-krushelnycka.html

150 років від дня народження славетної оперної співачки

Соломії Крушельницької

Цього року минає 150 років від дня народження славетної оперної співачки Соломії Крушельницької, чий дивовижний голос почули та полюбили мільйони людей, від Львова до Нью-Йорка. Вона підкорила найпрестижнішу оперну сцену La Scala, постійно вчилася новому та вдосконалювала свою майстерність, а завдяки шаленій популярності й таланту змогла познайомити з українською піснею весь світ.


10 фактів про Соломію Крушельницьку читайте далі...

 Бібліотечна сторінка Fri, 23 Sep 2022 10:19:16 -1100

За кордоном завжди підкреслювала, що українка

Українську співачку в Італії й Польщі називали своєю та вважали національною гордістю, але вона завжди повторювала, що є українкою, а свої особисті концерти скрізь закінчувала українськими народними піснями. «Національність мою знають усі, я її не змінювала й ніколи не зміню, попри те, що підлизування й ставання під прапори сильніших іноді приносять вигоду», — казала Соломія Крушельницька. Вже бувши зіркою найвеличніших оперних сцен світу, вона щороку приїздила з виступами в рідний Тернопіль, Львів, Бережани, Чернівці чи Збараж. А на власні гастролі брала із собою як талісман збірку «Кобзаря» Тараса Шевченка.

За 5 років зробила приголомшливу світову кар’єру

Дебют Соломії Крушельницької відбувся в 1893 році на сцені Львівського театру Скарбека в опері Доніцетті «Фаворитка». Талант молодої співачки помітила оперна діва Джемма Беллінчоні, яка тоді гастролювала у Львові, і запропонувала їй продовжити навчання в Італії, а також допомогла в цьому. На батьківщині bel canto Крушельницька вдосконалює свій голос у професора Фаусти Креспі і вже через кілька років з успіхом виступає на сценах відомих театрів, здобувши велику популярність. На її честь у Чилі випускають білих голубів у театрі, а в Кракові після вистави студенти випрягають коней та самі везуть її екіпаж до готелю. У 1898 році 25-річна співачка стає примадонною Варшавської опери, а за кілька років підкорює сцени Парижа та міланського La Scala. Як відзначають критики, співаючи в Петербузі з Карузо й Баттістіні, наша землячка не раз затьмарювала своїм успіхом цих італійських оперних зірок.

Врятувала кар’єру Джакомо Пуччіні

У лютому 1904 року тоді вже відомий італійський композитор Джакомо Пуччіні представив на сцені La Scala прем’єру «Мадам Баттерфляй». Це був приголомшливий провал — ошатна італійська публіка знехтувала виставою і навіть освистала. Пуччіні попросив саме Соломію Крушельницьку врятувати його оперу, і вона не злякалася ризикнути кар’єрою, хоча запропонувала маестро скоротити вступну арію, яка, на її думку, втомила глядача. І вже у травні вони показали оновлену прем’єру у театрі Ґранде в Бреші. Успіх був надзвичайний — Пуччіні й Крушельницьку викликали на «біс» 7 разів. Співачка тріумфально виконувала партію знаменитої гейші в найбільших театрах світу понад сто разів і досі вважається найкращою виконавицею ролі Чіо-Чіо-Сан.

В її репертуарі понад 60 оперних партій вісьмома мовами

У світовій пресі співачку як тільки не називали: «незабутньою Аїдою», «єдиною у світі Джокондою», «найчарівнішою Чіо-Чіо-Сан», «неповторною Галькою», «ідеальною Брунгільдою», «неперевершеною Саломеєю», «винятковою Валькірією». Диригувати виставами з її участю вважали за честь Артуро Тосканіні й Леопольдо Міньйоне, а за своє творче життя вона виконала понад 60 партій на сцені всіх великих оперних театрів Європи й Америки.

Найкраща інтерпретаторка Ріхарда Ваґнера

Завдяки італійським педагогам голос Соломії Крушельницької набув надзвичайної сили й відтінків, відкрив її лірико-драматичне сопрано діапазоном у три октави (у Львові її голос визначили як мецо-сопрано, що в майбутньому зумовило повну зміну репертуару), яке гіпнозувало поціновувачів мистецтва. Проте Соломія на цьому не зупиняється й націлена на самовдосконалення. Вона їде вчитися до Відня, де опановує німецьку вокальну школу, щоб співати в операх Ріхарда Ваґнера, твори якого вимагали спеціальної підготовки та витривалості. Після навчання з успіхом виконує головні партії в 6 операх німецького композитора. У 1902 році після виступу в опері «Лоенґрін» в Opéra Garnier преса писала, що Крушельницька підкорила Париж за один вечір.

Мала велике кохання

Зі своїм майбутнім чоловіком Чезаре Річчоні, італійським аристократом і тонким знавцем мистецтва, Соломія познайомилася в домі Пуччіні. Їхні шляхи перетнулися ще раз у залі суду, коли він був її адвокатом у справі проти театру в Неаполі, куди вона не з’явилася на виступ через виверження Везувію. Він виграв справу. Згодом симпатія переросла в закоханість і в 1910 році, під час гастролей співачки Південною Америкою, пара побралася в Буенос-Айресі та прожила разом 26 років, маючи віллу в Тоскані та подорожуючи світом, доки смерть Чезаре не розлучила їх. Своїм сестрам вона розповідала, що Річчоні був її другом, близькою людиною та єдиним чоловіком, якого вона кохала.

Була незалежною та сильною

На навчання Соломії в Італії батько майбутньої зірки взяв позику, бо дуже вірив у її талант. Донька завжди була вдячна за своє навчання й докладала максимум зусиль, щоб виправдати цю велику довіру. Вона днями музиціювала й вивчала мови, а працюючи, могла виконувати по п’ять різних партій на тиждень. У надзвичайно вродливої та шалено популярної Соломії Крушельницької було багато залицяльників, які пропонували їй весь світ і навіть побудувати театр на її честь. Проте музика та самостійність для неї були надважливими. Вона не приймала подарунків від чоловіків, завжди поводитися як рівна в усьому, і всі свої статки заробила сама, завдяки працьовитості та таланту. Для родини у Львові співачка придбала триповерховий будинок, де завжди могли знайти прихисток українські митці.

Щодня робила гімнастику та сама керувала авто

Соломія Крушельницька була вродливою жінкою, яка знала, як підтримувати себе у формі: щодня – гімнастика та здорове харчування. Вона гарно трималася в сідлі, любила вечірні прогулянки та своє авто, яким завжди сама керувала.

Пережила дві окупації

У серпні 1939 року, після смерті чоловіка, співачка приїхала в гості до рідних на Галичину з двома валізами, але через початок Другої світової війни вже так і не повернулася додому в Італію. За радянської окупації нова влада націоналізувала будинок Крушельницької, залишивши їй із сестрою Ганною тільки квартиру на верхньому поверсі. За німецької окупації співачка намагалася вижити за гроші від приватних уроків вокалу. У післявоєнний період Крушельницька починає викладати у Львівській консерваторії, однак світову зірку ледве не звільняють, бо її диплом про вищу освіту зник. До Італії її не випускали, громадянства СРСР та пенсії їй не давали, доки вона не передала свою тосканську віллу радянській державі, яку та продала. Її талант, голос і життя опинилися за «залізною завісою».

Співала до 79-річного віку

Свій останній концерт Соломія Крушельницька дала у Львові, у 77-річному віці, де таким же чистим, але вже не таким сильним голосом заспівала «Родимий краю» у Львівській філармонії. Але з піснею вона була до кінця життя: адже навіть із раком горла на 79-му році життя (упродовж 8–16 квітня 1951 р.) Крушельницька записала чотири твори – це були обробки українських пісень Андрія Штогаренка, Станіслава Людкевича, Бориса Лятошинського та Віктора Матюка. Сьогодні в Україні є два меморіальні музеї Соломії Крушельницької – у Львові та в селі Біла на Тернопільщині. На честь співачки названо вулиці в Києві, Львові, Тернополі, Рівному, Житомирі та Бучачі. А у великій залі музею театру La Scala, між портретами талановитих італійців Роджеро Леонкавалло та Енріко Карузо, стоїть барельєф великої українки Соломії Крушельницької.

 [allow-turbo]За кордоном завжди підкреслювала, що українка

Українську співачку в Італії й Польщі називали своєю та вважали національною гордістю, але вона завжди повторювала, що є українкою, а свої особисті концерти скрізь закінчувала українськими народними піснями. «Національність мою знають усі, я її не змінювала й ніколи не зміню, попри те, що підлизування й ставання під прапори сильніших іноді приносять вигоду», — казала Соломія Крушельницька. Вже бувши зіркою найвеличніших оперних сцен світу, вона щороку приїздила з виступами в рідний Тернопіль, Львів, Бережани, Чернівці чи Збараж. А на власні гастролі брала із собою як талісман збірку «Кобзаря» Тараса Шевченка.

За 5 років зробила приголомшливу світову кар’єру

Дебют Соломії Крушельницької відбувся в 1893 році на сцені Львівського театру Скарбека в опері Доніцетті «Фаворитка». Талант молодої співачки помітила оперна діва Джемма Беллінчоні, яка тоді гастролювала у Львові, і запропонувала їй продовжити навчання в Італії, а також допомогла в цьому. На батьківщині bel canto Крушельницька вдосконалює свій голос у професора Фаусти Креспі і вже через кілька років з успіхом виступає на сценах відомих театрів, здобувши велику популярність. На її честь у Чилі випускають білих голубів у театрі, а в Кракові після вистави студенти випрягають коней та самі везуть її екіпаж до готелю. У 1898 році 25-річна співачка стає примадонною Варшавської опери, а за кілька років підкорює сцени Парижа та міланського La Scala. Як відзначають критики, співаючи в Петербузі з Карузо й Баттістіні, наша землячка не раз затьмарювала своїм успіхом цих італійських оперних зірок.

Врятувала кар’єру Джакомо Пуччіні

У лютому 1904 року тоді вже відомий італійський композитор Джакомо Пуччіні представив на сцені La Scala прем’єру «Мадам Баттерфляй». Це був приголомшливий провал — ошатна італійська публіка знехтувала виставою і навіть освистала. Пуччіні попросив саме Соломію Крушельницьку врятувати його оперу, і вона не злякалася ризикнути кар’єрою, хоча запропонувала маестро скоротити вступну арію, яка, на її думку, втомила глядача. І вже у травні вони показали оновлену прем’єру у театрі Ґранде в Бреші. Успіх був надзвичайний — Пуччіні й Крушельницьку викликали на «біс» 7 разів. Співачка тріумфально виконувала партію знаменитої гейші в найбільших театрах світу понад сто разів і досі вважається найкращою виконавицею ролі Чіо-Чіо-Сан.

В її репертуарі понад 60 оперних партій вісьмома мовами

У світовій пресі співачку як тільки не називали: «незабутньою Аїдою», «єдиною у світі Джокондою», «найчарівнішою Чіо-Чіо-Сан», «неповторною Галькою», «ідеальною Брунгільдою», «неперевершеною Саломеєю», «винятковою Валькірією». Диригувати виставами з її участю вважали за честь Артуро Тосканіні й Леопольдо Міньйоне, а за своє творче життя вона виконала понад 60 партій на сцені всіх великих оперних театрів Європи й Америки.

Найкраща інтерпретаторка Ріхарда Ваґнера

Завдяки італійським педагогам голос Соломії Крушельницької набув надзвичайної сили й відтінків, відкрив її лірико-драматичне сопрано діапазоном у три октави (у Львові її голос визначили як мецо-сопрано, що в майбутньому зумовило повну зміну репертуару), яке гіпнозувало поціновувачів мистецтва. Проте Соломія на цьому не зупиняється й націлена на самовдосконалення. Вона їде вчитися до Відня, де опановує німецьку вокальну школу, щоб співати в операх Ріхарда Ваґнера, твори якого вимагали спеціальної підготовки та витривалості. Після навчання з успіхом виконує головні партії в 6 операх німецького композитора. У 1902 році після виступу в опері «Лоенґрін» в Opéra Garnier преса писала, що Крушельницька підкорила Париж за один вечір.

Мала велике кохання

Зі своїм майбутнім чоловіком Чезаре Річчоні, італійським аристократом і тонким знавцем мистецтва, Соломія познайомилася в домі Пуччіні. Їхні шляхи перетнулися ще раз у залі суду, коли він був її адвокатом у справі проти театру в Неаполі, куди вона не з’явилася на виступ через виверження Везувію. Він виграв справу. Згодом симпатія переросла в закоханість і в 1910 році, під час гастролей співачки Південною Америкою, пара побралася в Буенос-Айресі та прожила разом 26 років, маючи віллу в Тоскані та подорожуючи світом, доки смерть Чезаре не розлучила їх. Своїм сестрам вона розповідала, що Річчоні був її другом, близькою людиною та єдиним чоловіком, якого вона кохала.

Була незалежною та сильною

На навчання Соломії в Італії батько майбутньої зірки взяв позику, бо дуже вірив у її талант. Донька завжди була вдячна за своє навчання й докладала максимум зусиль, щоб виправдати цю велику довіру. Вона днями музиціювала й вивчала мови, а працюючи, могла виконувати по п’ять різних партій на тиждень. У надзвичайно вродливої та шалено популярної Соломії Крушельницької було багато залицяльників, які пропонували їй весь світ і навіть побудувати театр на її честь. Проте музика та самостійність для неї були надважливими. Вона не приймала подарунків від чоловіків, завжди поводитися як рівна в усьому, і всі свої статки заробила сама, завдяки працьовитості та таланту. Для родини у Львові співачка придбала триповерховий будинок, де завжди могли знайти прихисток українські митці.

Щодня робила гімнастику та сама керувала авто

Соломія Крушельницька була вродливою жінкою, яка знала, як підтримувати себе у формі: щодня – гімнастика та здорове харчування. Вона гарно трималася в сідлі, любила вечірні прогулянки та своє авто, яким завжди сама керувала.

Пережила дві окупації

У серпні 1939 року, після смерті чоловіка, співачка приїхала в гості до рідних на Галичину з двома валізами, але через початок Другої світової війни вже так і не повернулася додому в Італію. За радянської окупації нова влада націоналізувала будинок Крушельницької, залишивши їй із сестрою Ганною тільки квартиру на верхньому поверсі. За німецької окупації співачка намагалася вижити за гроші від приватних уроків вокалу. У післявоєнний період Крушельницька починає викладати у Львівській консерваторії, однак світову зірку ледве не звільняють, бо її диплом про вищу освіту зник. До Італії її не випускали, громадянства СРСР та пенсії їй не давали, доки вона не передала свою тосканську віллу радянській державі, яку та продала. Її талант, голос і життя опинилися за «залізною завісою».

Співала до 79-річного віку

Свій останній концерт Соломія Крушельницька дала у Львові, у 77-річному віці, де таким же чистим, але вже не таким сильним голосом заспівала «Родимий краю» у Львівській філармонії. Але з піснею вона була до кінця життя: адже навіть із раком горла на 79-му році життя (упродовж 8–16 квітня 1951 р.) Крушельницька записала чотири твори – це були обробки українських пісень Андрія Штогаренка, Станіслава Людкевича, Бориса Лятошинського та Віктора Матюка. Сьогодні в Україні є два меморіальні музеї Соломії Крушельницької – у Львові та в селі Біла на Тернопільщині. На честь співачки названо вулиці в Києві, Львові, Тернополі, Рівному, Житомирі та Бучачі. А у великій залі музею театру La Scala, між портретами талановитих італійців Роджеро Леонкавалло та Енріко Карузо, стоїть барельєф великої українки Соломії Крушельницької.

]]>[/allow-turbo] [allow-dzen]За кордоном завжди підкреслювала, що українка

Українську співачку в Італії й Польщі називали своєю та вважали національною гордістю, але вона завжди повторювала, що є українкою, а свої особисті концерти скрізь закінчувала українськими народними піснями. «Національність мою знають усі, я її не змінювала й ніколи не зміню, попри те, що підлизування й ставання під прапори сильніших іноді приносять вигоду», — казала Соломія Крушельницька. Вже бувши зіркою найвеличніших оперних сцен світу, вона щороку приїздила з виступами в рідний Тернопіль, Львів, Бережани, Чернівці чи Збараж. А на власні гастролі брала із собою як талісман збірку «Кобзаря» Тараса Шевченка.

За 5 років зробила приголомшливу світову кар’єру

Дебют Соломії Крушельницької відбувся в 1893 році на сцені Львівського театру Скарбека в опері Доніцетті «Фаворитка». Талант молодої співачки помітила оперна діва Джемма Беллінчоні, яка тоді гастролювала у Львові, і запропонувала їй продовжити навчання в Італії, а також допомогла в цьому. На батьківщині bel canto Крушельницька вдосконалює свій голос у професора Фаусти Креспі і вже через кілька років з успіхом виступає на сценах відомих театрів, здобувши велику популярність. На її честь у Чилі випускають білих голубів у театрі, а в Кракові після вистави студенти випрягають коней та самі везуть її екіпаж до готелю. У 1898 році 25-річна співачка стає примадонною Варшавської опери, а за кілька років підкорює сцени Парижа та міланського La Scala. Як відзначають критики, співаючи в Петербузі з Карузо й Баттістіні, наша землячка не раз затьмарювала своїм успіхом цих італійських оперних зірок.

Врятувала кар’єру Джакомо Пуччіні

У лютому 1904 року тоді вже відомий італійський композитор Джакомо Пуччіні представив на сцені La Scala прем’єру «Мадам Баттерфляй». Це був приголомшливий провал — ошатна італійська публіка знехтувала виставою і навіть освистала. Пуччіні попросив саме Соломію Крушельницьку врятувати його оперу, і вона не злякалася ризикнути кар’єрою, хоча запропонувала маестро скоротити вступну арію, яка, на її думку, втомила глядача. І вже у травні вони показали оновлену прем’єру у театрі Ґранде в Бреші. Успіх був надзвичайний — Пуччіні й Крушельницьку викликали на «біс» 7 разів. Співачка тріумфально виконувала партію знаменитої гейші в найбільших театрах світу понад сто разів і досі вважається найкращою виконавицею ролі Чіо-Чіо-Сан.

В її репертуарі понад 60 оперних партій вісьмома мовами

У світовій пресі співачку як тільки не називали: «незабутньою Аїдою», «єдиною у світі Джокондою», «найчарівнішою Чіо-Чіо-Сан», «неповторною Галькою», «ідеальною Брунгільдою», «неперевершеною Саломеєю», «винятковою Валькірією». Диригувати виставами з її участю вважали за честь Артуро Тосканіні й Леопольдо Міньйоне, а за своє творче життя вона виконала понад 60 партій на сцені всіх великих оперних театрів Європи й Америки.

Найкраща інтерпретаторка Ріхарда Ваґнера

Завдяки італійським педагогам голос Соломії Крушельницької набув надзвичайної сили й відтінків, відкрив її лірико-драматичне сопрано діапазоном у три октави (у Львові її голос визначили як мецо-сопрано, що в майбутньому зумовило повну зміну репертуару), яке гіпнозувало поціновувачів мистецтва. Проте Соломія на цьому не зупиняється й націлена на самовдосконалення. Вона їде вчитися до Відня, де опановує німецьку вокальну школу, щоб співати в операх Ріхарда Ваґнера, твори якого вимагали спеціальної підготовки та витривалості. Після навчання з успіхом виконує головні партії в 6 операх німецького композитора. У 1902 році після виступу в опері «Лоенґрін» в Opéra Garnier преса писала, що Крушельницька підкорила Париж за один вечір.

Мала велике кохання

Зі своїм майбутнім чоловіком Чезаре Річчоні, італійським аристократом і тонким знавцем мистецтва, Соломія познайомилася в домі Пуччіні. Їхні шляхи перетнулися ще раз у залі суду, коли він був її адвокатом у справі проти театру в Неаполі, куди вона не з’явилася на виступ через виверження Везувію. Він виграв справу. Згодом симпатія переросла в закоханість і в 1910 році, під час гастролей співачки Південною Америкою, пара побралася в Буенос-Айресі та прожила разом 26 років, маючи віллу в Тоскані та подорожуючи світом, доки смерть Чезаре не розлучила їх. Своїм сестрам вона розповідала, що Річчоні був її другом, близькою людиною та єдиним чоловіком, якого вона кохала.

Була незалежною та сильною

На навчання Соломії в Італії батько майбутньої зірки взяв позику, бо дуже вірив у її талант. Донька завжди була вдячна за своє навчання й докладала максимум зусиль, щоб виправдати цю велику довіру. Вона днями музиціювала й вивчала мови, а працюючи, могла виконувати по п’ять різних партій на тиждень. У надзвичайно вродливої та шалено популярної Соломії Крушельницької було багато залицяльників, які пропонували їй весь світ і навіть побудувати театр на її честь. Проте музика та самостійність для неї були надважливими. Вона не приймала подарунків від чоловіків, завжди поводитися як рівна в усьому, і всі свої статки заробила сама, завдяки працьовитості та таланту. Для родини у Львові співачка придбала триповерховий будинок, де завжди могли знайти прихисток українські митці.

Щодня робила гімнастику та сама керувала авто

Соломія Крушельницька була вродливою жінкою, яка знала, як підтримувати себе у формі: щодня – гімнастика та здорове харчування. Вона гарно трималася в сідлі, любила вечірні прогулянки та своє авто, яким завжди сама керувала.

Пережила дві окупації

У серпні 1939 року, після смерті чоловіка, співачка приїхала в гості до рідних на Галичину з двома валізами, але через початок Другої світової війни вже так і не повернулася додому в Італію. За радянської окупації нова влада націоналізувала будинок Крушельницької, залишивши їй із сестрою Ганною тільки квартиру на верхньому поверсі. За німецької окупації співачка намагалася вижити за гроші від приватних уроків вокалу. У післявоєнний період Крушельницька починає викладати у Львівській консерваторії, однак світову зірку ледве не звільняють, бо її диплом про вищу освіту зник. До Італії її не випускали, громадянства СРСР та пенсії їй не давали, доки вона не передала свою тосканську віллу радянській державі, яку та продала. Її талант, голос і життя опинилися за «залізною завісою».

Співала до 79-річного віку

Свій останній концерт Соломія Крушельницька дала у Львові, у 77-річному віці, де таким же чистим, але вже не таким сильним голосом заспівала «Родимий краю» у Львівській філармонії. Але з піснею вона була до кінця життя: адже навіть із раком горла на 79-му році життя (упродовж 8–16 квітня 1951 р.) Крушельницька записала чотири твори – це були обробки українських пісень Андрія Штогаренка, Станіслава Людкевича, Бориса Лятошинського та Віктора Матюка. Сьогодні в Україні є два меморіальні музеї Соломії Крушельницької – у Львові та в селі Біла на Тернопільщині. На честь співачки названо вулиці в Києві, Львові, Тернополі, Рівному, Житомирі та Бучачі. А у великій залі музею театру La Scala, між портретами талановитих італійців Роджеро Леонкавалло та Енріко Карузо, стоїть барельєф великої українки Соломії Крушельницької.

]]>[/allow-dzen] [/yandexrss][shortrss] Велич особистості. ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21213-velych-osobystosti-oleksandr-dovzhenko.html https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21213-velych-osobystosti-oleksandr-dovzhenko.html

ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО

(29.08.(10.09).1894-25.11.1956 рр.)

Видатний український кінорежисер, художник-графік, письменник, громадський діяч, фундатор національного кінематографа. Заслужений діяч мистецтв (1939 р.), народний артист РРФСР (1950 р.).

 [allow-turbo]ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО

(29.08.(10.09).1894-25.11.1956 рр.)

Видатний український кінорежисер, художник-графік, письменник, громадський діяч, фундатор національного кінематографа. Заслужений діяч мистецтв (1939 р.), народний артист РРФСР (1950 р.).

]]>[/allow-turbo] Бібліотечна сторінка Admin Sat, 10 Sep 2022 11:12:06 -1100 [/shortrss] [fullrss] Велич особистості. ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21213-velych-osobystosti-oleksandr-dovzhenko.html https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21213-velych-osobystosti-oleksandr-dovzhenko.html Admin Sat, 10 Sep 2022 11:12:06 -1100 ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО

(29.08.(10.09).1894-25.11.1956 рр.)

Видатний український кінорежисер, художник-графік, письменник, громадський діяч, фундатор національного кінематографа. Заслужений діяч мистецтв (1939 р.), народний артист РРФСР (1950 р.).

]]> [allow-turbo]ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО

(29.08.(10.09).1894-25.11.1956 рр.)

Видатний український кінорежисер, художник-графік, письменник, громадський діяч, фундатор національного кінематографа. Заслужений діяч мистецтв (1939 р.), народний артист РРФСР (1950 р.).

]]>[/allow-turbo] [allow-dzen]ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО

(29.08.(10.09).1894-25.11.1956 рр.)

Видатний український кінорежисер, художник-графік, письменник, громадський діяч, фундатор національного кінематографа. Заслужений діяч мистецтв (1939 р.), народний артист РРФСР (1950 р.).

]]>[/allow-dzen] [/fullrss] [yandexrss] Велич особистості. ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21213-velych-osobystosti-oleksandr-dovzhenko.html

ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО

(29.08.(10.09).1894-25.11.1956 рр.)

Видатний український кінорежисер, художник-графік, письменник, громадський діяч, фундатор національного кінематографа. Заслужений діяч мистецтв (1939 р.), народний артист РРФСР (1950 р.).

 Бібліотечна сторінка Sat, 10 Sep 2022 11:12:06 -1100

ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО

(29.08.(10.09).1894-25.11.1956 рр.)

Видатний український кінорежисер, художник-графік, письменник, громадський діяч, фундатор національного кінематографа. Заслужений діяч мистецтв (1939 р.), народний артист РРФСР (1950 р.).

 [allow-turbo]ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО

(29.08.(10.09).1894-25.11.1956 рр.)

Видатний український кінорежисер, художник-графік, письменник, громадський діяч, фундатор національного кінематографа. Заслужений діяч мистецтв (1939 р.), народний артист РРФСР (1950 р.).

]]>[/allow-turbo] [allow-dzen]ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО

(29.08.(10.09).1894-25.11.1956 рр.)

Видатний український кінорежисер, художник-графік, письменник, громадський діяч, фундатор національного кінематографа. Заслужений діяч мистецтв (1939 р.), народний артист РРФСР (1950 р.).

]]>[/allow-dzen] [/yandexrss][shortrss] ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОГО КІНО https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21211-den-ukrayinskogo-kino.html https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21211-den-ukrayinskogo-kino.html

День українського кіно щорічно відзначається в другу суботу вересня. Цього року свято випадає на 10 вересня. Українське кіно з кожним роком стає популярнішим, адже все більше українців хочуть дивитися національний кінопродукт. В Україні є 5 державних кіностудій, найвідоміша з яких носить прізвище Довженка.

Історію свята та 100 найкращих українських фільмів усіх часів за версією кінокритиків читайте далі...

 [allow-turbo]День українського кіно: історія свята

Свято було засноване указом Леоніда Кучми і встановлено на другу суботу вересня. А датою "народження" українського кіно вважають 1896 рік. Тоді в Харкові режисер Альфред Федецький зняв кілька хронік. Один зі знятих фільмів був продемонстрований в Харківському оперному театрі.

Після цього українське кіно стало стрімко розвиватися. У 1928 році розпочала свою роботу Київська кінофабрика, яка незабаром стане кіностудією Олександра Довженка. У 1930 році в прокат вийшов перший звуковий фільм.

У ХХ столітті на екрани вийшло чимало українських фільмів, які стали культовими. У цьому столітті стали відомими на всю країну такі актори вітчизняного кіно, як Богдан Ступка, Іван Миколайчук і Леонід Биков.

Топ-100 українських фільмів

1. "Тіні забутих предків" (1964), Сергій Параджанов

2. "Земля" (1930), Олександр Довженко

3. "Людина з кіноапаратом" (1930), Дзиґа Вертов

4. "Плем'я" (2014), Мирослав Слабошпицький

5. "Камінний хрест" (1968), Леонід Осика

6. "Астенічний синдром" (1989), Кіра Муратова

7. "Польоти уві сні та наяву" (1982), Роман Балаян

8. "Білий птах з чорною ознакою" (1970), Юрій Іллєнко

9. "Довгі проводи" (1971), Кіра Муратова

10. "Вавилон ХХ" (1979), Іван Миколайчук

11. "Атлантида" (2019), Валентин Васянович

12. "Пропала грамота" (1972), Борис Івченко

13. "Короткі зустрічі" (1967), Кіра Муратова

14. "Донбас" (2018), Сергій Лозниця

15. "Навесні" (1929), Михаїл Кауфман

16. "У бій ідуть одні старі" (1973), Леонід Биков

17. "За двома зайцями" (1961), Віктор Іванов

18. "Пригоди капітана Врунгеля" (1976-1979), Давид Черкаський

19. "Звенигора" (1927), Олександр Довженко

20. "Мої думки тихі" (2019), Антоніо Лукіч

21. "Криниця для спраглих" (1965), Юрій Іллєнко

22. "Щастя моє" (2010), Сергія Лозниця

23. "Varta 1, Львів, Україна" (2015), Юрій Грицина

24. "Совість" (1968), Володимир Денисенко

25. "Хліб" (1929), Микола Шпиковський

26. "Суворий юнак" (1935), Абрам Роос

27. "Арсенал" (1929), Олександр Довженко

28. "Ентузіязм (Симфонія Донбасу)" (1930), Дзиґа Вертов

29. "Райдуга" (1943), Марк Донськой

30. "Прометей" (1935), Іван Кавалерідзе

31. "Шкурник" (1929), Микола Шпиковський

32. "Я та інші" (1971), Фелікс Соболєв

33. "Вечір на Івана Купала" (1968), Юрій Іллєнко та Людмила Колесник

34. "Земля блакитна ніби апельсин" (2020), Ірина Цілик

35. "Майдан" (2014), Сергій Лозниця

36. "Молитва за гетьмана Мазепу" (2001), Юрій Іллєнко

37-38. "Присмерк" (2014), Валентин Васянович

37-38. "Вулкан" (2018), Роман Бондарчук

39. "Енеїда" (1991), Володимир Дахно

40. "Назви своє ім'я" (2006), Сергій Буковський

41. "Я люблю" (1936), Леонід Луков

42. "Військово-польовий роман" (1983), Петро Тодоровський

43. "Бумбараш" (1971), Макола Рашеєв, Абрам Народицький

44. "Жива ватра" (2014), Остап Костюк

45. "Весна на Зарічній вулиці" (1956), Марлєн Хуциєв, Фелікс Міронер

46-48. "Перший поверх" (1990), Ігор Мінаєв

46-48. "Коліївщина" (1933), Іван Кавалерідзе

46-48. "Два дні" (1929), Георгій Стабовий

49-50. "Чорнобиль. Хроніка важких тижнів" (1986), Володимир Шевченко

49-50. "Острів скарбів" (1986-1988), Давид Черкаський

51. "Чутливий міліціонер" (1992), Кіра Муратова

52. "Йшов трамавай №9" (2002), Степан Коваль

53. "Та, що входить у море" (1965), Леонід Осика

54-55. "Шамара" (1994), Наталія Андрейченко

54-55. "Така пізня, така тепла осінь" (1981), Іван Миколайчук

56. "Українські шерифи" (2015), Роман Бондарчук

57. "Сім кроків за обрій" (1968), Фелікс Соболєв

58. "Ордер на арешт" (1926), Георгій Тасін

59-60. "Дорогою ціною" (1957), Марк Донськой

59-60. "Додому" (2019), Наріман Алієв

61. "Королева бензоколонки" (1962), Олексій Мішурін, Микола Літус

62. "Поцілунок" (1983), Роман Балаян

63. "Три історії" (1997), Кіра Муратова

64. "Тлумачення сновидінь" (1990), Андрій Загданський

65-67. "Приятель небіжчика" (1997), В'ячеслав Криштофович

65-67. "З нудьги" (1967), Артур Войтецький

65-67. "Розпад" (1990), Михайло Бєліков

68-70. "Рябий пес, що біжить краєм моря" (1990), Карен Геворкян

68-70. "Подорожні" (2005), Ігор Стрембицький

68-70. "Кисневий голод" (1991), Андрій Дончик

71. "Наш чесний хліб" (1964), Кіра Муратова та Олександр Муратов

72. "До побачення, синефіли" (2014), Станіслав Битюцький

73. "Сергій Параджанов. Відвідини" (1994), Анатолій Сирих

74. "Нічний візник" (1927), Георгій Тасін

75-80. "Мамай" (2003), Олесь Санін

75-80. "Засипле сніг дороги..." (2004), Євген Сивокінь

75-80. "Відлюдько" (1977), Роман Балаян

75-80. "Явних проявів немає" (2017), Аліна Горлова

75-80. "Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго" (2019), Надія Парфан

75-80. "Настроювач" (2004), Кіра Муратова

81. "Липневі грози" (1989-1991), Анатолій Карась, Віктор Шкурін

82. "Кіборги" (2017), Ахтем Сеїтаблаєв

83. "Гамер" (2011), Олег Сенцов

84-85. "Як козаки..." (1967-1995), Володимир Дахно

84-85. "Тато - Мамин брат" (2017), Вадим Ільков

86. "Припутні" (2017), Аркадій Непиталюк

87. "Цвітіння кульбаби" (1992), Олександр Ігнатуша

88-89. "Ефект присутності" (2004), Леонід Павловський

88-89. "В. Сильвестров" (2019), Сергій Буковський

90-94. "Освідчення в любові" (1966), Роллан Сергієнко

90-94. "Небувалий похід" (1931), Михаїл Кауфман

90-94. "Лист до Америки" (1999), Кіра Муратова

90-94. "Крізь сльози" (1928), Григорій Гричер

90-94. "Ізгой" (1990), Володимир Савельєв

95-100. "Сон" (1964), Володимир Денисенко

95-100. "Сильніше, ніж зброя" (2017), Володимир Тихий та творче об'єднання BABYLON'13

95-100. "Рівень чорного" (2017), Валентин Васянович

95-100. "Лагідна" (2018), Сергій Лозниця

95-100. "Біосфера! Час усвідомлення" (1974), Фелікс Соболєв

95-100. "Аероград" (1935), Олександр Довженко

]]>[/allow-turbo] Бібліотечна сторінка Admin Fri, 09 Sep 2022 10:20:28 -1100 [/shortrss] [fullrss] ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОГО КІНО https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21211-den-ukrayinskogo-kino.html https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21211-den-ukrayinskogo-kino.html Admin Fri, 09 Sep 2022 10:20:28 -1100

День українського кіно щорічно відзначається в другу суботу вересня. Цього року свято випадає на 10 вересня. Українське кіно з кожним роком стає популярнішим, адже все більше українців хочуть дивитися національний кінопродукт. В Україні є 5 державних кіностудій, найвідоміша з яких носить прізвище Довженка.

Історію свята та 100 найкращих українських фільмів усіх часів за версією кінокритиків читайте далі...

]]> [allow-turbo]День українського кіно: історія свята

Свято було засноване указом Леоніда Кучми і встановлено на другу суботу вересня. А датою "народження" українського кіно вважають 1896 рік. Тоді в Харкові режисер Альфред Федецький зняв кілька хронік. Один зі знятих фільмів був продемонстрований в Харківському оперному театрі.

Після цього українське кіно стало стрімко розвиватися. У 1928 році розпочала свою роботу Київська кінофабрика, яка незабаром стане кіностудією Олександра Довженка. У 1930 році в прокат вийшов перший звуковий фільм.

У ХХ столітті на екрани вийшло чимало українських фільмів, які стали культовими. У цьому столітті стали відомими на всю країну такі актори вітчизняного кіно, як Богдан Ступка, Іван Миколайчук і Леонід Биков.

Топ-100 українських фільмів

1. "Тіні забутих предків" (1964), Сергій Параджанов

2. "Земля" (1930), Олександр Довженко

3. "Людина з кіноапаратом" (1930), Дзиґа Вертов

4. "Плем'я" (2014), Мирослав Слабошпицький

5. "Камінний хрест" (1968), Леонід Осика

6. "Астенічний синдром" (1989), Кіра Муратова

7. "Польоти уві сні та наяву" (1982), Роман Балаян

8. "Білий птах з чорною ознакою" (1970), Юрій Іллєнко

9. "Довгі проводи" (1971), Кіра Муратова

10. "Вавилон ХХ" (1979), Іван Миколайчук

11. "Атлантида" (2019), Валентин Васянович

12. "Пропала грамота" (1972), Борис Івченко

13. "Короткі зустрічі" (1967), Кіра Муратова

14. "Донбас" (2018), Сергій Лозниця

15. "Навесні" (1929), Михаїл Кауфман

16. "У бій ідуть одні старі" (1973), Леонід Биков

17. "За двома зайцями" (1961), Віктор Іванов

18. "Пригоди капітана Врунгеля" (1976-1979), Давид Черкаський

19. "Звенигора" (1927), Олександр Довженко

20. "Мої думки тихі" (2019), Антоніо Лукіч

21. "Криниця для спраглих" (1965), Юрій Іллєнко

22. "Щастя моє" (2010), Сергія Лозниця

23. "Varta 1, Львів, Україна" (2015), Юрій Грицина

24. "Совість" (1968), Володимир Денисенко

25. "Хліб" (1929), Микола Шпиковський

26. "Суворий юнак" (1935), Абрам Роос

27. "Арсенал" (1929), Олександр Довженко

28. "Ентузіязм (Симфонія Донбасу)" (1930), Дзиґа Вертов

29. "Райдуга" (1943), Марк Донськой

30. "Прометей" (1935), Іван Кавалерідзе

31. "Шкурник" (1929), Микола Шпиковський

32. "Я та інші" (1971), Фелікс Соболєв

33. "Вечір на Івана Купала" (1968), Юрій Іллєнко та Людмила Колесник

34. "Земля блакитна ніби апельсин" (2020), Ірина Цілик

35. "Майдан" (2014), Сергій Лозниця

36. "Молитва за гетьмана Мазепу" (2001), Юрій Іллєнко

37-38. "Присмерк" (2014), Валентин Васянович

37-38. "Вулкан" (2018), Роман Бондарчук

39. "Енеїда" (1991), Володимир Дахно

40. "Назви своє ім'я" (2006), Сергій Буковський

41. "Я люблю" (1936), Леонід Луков

42. "Військово-польовий роман" (1983), Петро Тодоровський

43. "Бумбараш" (1971), Макола Рашеєв, Абрам Народицький

44. "Жива ватра" (2014), Остап Костюк

45. "Весна на Зарічній вулиці" (1956), Марлєн Хуциєв, Фелікс Міронер

46-48. "Перший поверх" (1990), Ігор Мінаєв

46-48. "Коліївщина" (1933), Іван Кавалерідзе

46-48. "Два дні" (1929), Георгій Стабовий

49-50. "Чорнобиль. Хроніка важких тижнів" (1986), Володимир Шевченко

49-50. "Острів скарбів" (1986-1988), Давид Черкаський

51. "Чутливий міліціонер" (1992), Кіра Муратова

52. "Йшов трамавай №9" (2002), Степан Коваль

53. "Та, що входить у море" (1965), Леонід Осика

54-55. "Шамара" (1994), Наталія Андрейченко

54-55. "Така пізня, така тепла осінь" (1981), Іван Миколайчук

56. "Українські шерифи" (2015), Роман Бондарчук

57. "Сім кроків за обрій" (1968), Фелікс Соболєв

58. "Ордер на арешт" (1926), Георгій Тасін

59-60. "Дорогою ціною" (1957), Марк Донськой

59-60. "Додому" (2019), Наріман Алієв

61. "Королева бензоколонки" (1962), Олексій Мішурін, Микола Літус

62. "Поцілунок" (1983), Роман Балаян

63. "Три історії" (1997), Кіра Муратова

64. "Тлумачення сновидінь" (1990), Андрій Загданський

65-67. "Приятель небіжчика" (1997), В'ячеслав Криштофович

65-67. "З нудьги" (1967), Артур Войтецький

65-67. "Розпад" (1990), Михайло Бєліков

68-70. "Рябий пес, що біжить краєм моря" (1990), Карен Геворкян

68-70. "Подорожні" (2005), Ігор Стрембицький

68-70. "Кисневий голод" (1991), Андрій Дончик

71. "Наш чесний хліб" (1964), Кіра Муратова та Олександр Муратов

72. "До побачення, синефіли" (2014), Станіслав Битюцький

73. "Сергій Параджанов. Відвідини" (1994), Анатолій Сирих

74. "Нічний візник" (1927), Георгій Тасін

75-80. "Мамай" (2003), Олесь Санін

75-80. "Засипле сніг дороги..." (2004), Євген Сивокінь

75-80. "Відлюдько" (1977), Роман Балаян

75-80. "Явних проявів немає" (2017), Аліна Горлова

75-80. "Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго" (2019), Надія Парфан

75-80. "Настроювач" (2004), Кіра Муратова

81. "Липневі грози" (1989-1991), Анатолій Карась, Віктор Шкурін

82. "Кіборги" (2017), Ахтем Сеїтаблаєв

83. "Гамер" (2011), Олег Сенцов

84-85. "Як козаки..." (1967-1995), Володимир Дахно

84-85. "Тато - Мамин брат" (2017), Вадим Ільков

86. "Припутні" (2017), Аркадій Непиталюк

87. "Цвітіння кульбаби" (1992), Олександр Ігнатуша

88-89. "Ефект присутності" (2004), Леонід Павловський

88-89. "В. Сильвестров" (2019), Сергій Буковський

90-94. "Освідчення в любові" (1966), Роллан Сергієнко

90-94. "Небувалий похід" (1931), Михаїл Кауфман

90-94. "Лист до Америки" (1999), Кіра Муратова

90-94. "Крізь сльози" (1928), Григорій Гричер

90-94. "Ізгой" (1990), Володимир Савельєв

95-100. "Сон" (1964), Володимир Денисенко

95-100. "Сильніше, ніж зброя" (2017), Володимир Тихий та творче об'єднання BABYLON'13

95-100. "Рівень чорного" (2017), Валентин Васянович

95-100. "Лагідна" (2018), Сергій Лозниця

95-100. "Біосфера! Час усвідомлення" (1974), Фелікс Соболєв

95-100. "Аероград" (1935), Олександр Довженко

]]>[/allow-turbo] [allow-dzen]День українського кіно: історія свята

Свято було засноване указом Леоніда Кучми і встановлено на другу суботу вересня. А датою "народження" українського кіно вважають 1896 рік. Тоді в Харкові режисер Альфред Федецький зняв кілька хронік. Один зі знятих фільмів був продемонстрований в Харківському оперному театрі.

Після цього українське кіно стало стрімко розвиватися. У 1928 році розпочала свою роботу Київська кінофабрика, яка незабаром стане кіностудією Олександра Довженка. У 1930 році в прокат вийшов перший звуковий фільм.

У ХХ столітті на екрани вийшло чимало українських фільмів, які стали культовими. У цьому столітті стали відомими на всю країну такі актори вітчизняного кіно, як Богдан Ступка, Іван Миколайчук і Леонід Биков.

Топ-100 українських фільмів

1. "Тіні забутих предків" (1964), Сергій Параджанов

2. "Земля" (1930), Олександр Довженко

3. "Людина з кіноапаратом" (1930), Дзиґа Вертов

4. "Плем'я" (2014), Мирослав Слабошпицький

5. "Камінний хрест" (1968), Леонід Осика

6. "Астенічний синдром" (1989), Кіра Муратова

7. "Польоти уві сні та наяву" (1982), Роман Балаян

8. "Білий птах з чорною ознакою" (1970), Юрій Іллєнко

9. "Довгі проводи" (1971), Кіра Муратова

10. "Вавилон ХХ" (1979), Іван Миколайчук

11. "Атлантида" (2019), Валентин Васянович

12. "Пропала грамота" (1972), Борис Івченко

13. "Короткі зустрічі" (1967), Кіра Муратова

14. "Донбас" (2018), Сергій Лозниця

15. "Навесні" (1929), Михаїл Кауфман

16. "У бій ідуть одні старі" (1973), Леонід Биков

17. "За двома зайцями" (1961), Віктор Іванов

18. "Пригоди капітана Врунгеля" (1976-1979), Давид Черкаський

19. "Звенигора" (1927), Олександр Довженко

20. "Мої думки тихі" (2019), Антоніо Лукіч

21. "Криниця для спраглих" (1965), Юрій Іллєнко

22. "Щастя моє" (2010), Сергія Лозниця

23. "Varta 1, Львів, Україна" (2015), Юрій Грицина

24. "Совість" (1968), Володимир Денисенко

25. "Хліб" (1929), Микола Шпиковський

26. "Суворий юнак" (1935), Абрам Роос

27. "Арсенал" (1929), Олександр Довженко

28. "Ентузіязм (Симфонія Донбасу)" (1930), Дзиґа Вертов

29. "Райдуга" (1943), Марк Донськой

30. "Прометей" (1935), Іван Кавалерідзе

31. "Шкурник" (1929), Микола Шпиковський

32. "Я та інші" (1971), Фелікс Соболєв

33. "Вечір на Івана Купала" (1968), Юрій Іллєнко та Людмила Колесник

34. "Земля блакитна ніби апельсин" (2020), Ірина Цілик

35. "Майдан" (2014), Сергій Лозниця

36. "Молитва за гетьмана Мазепу" (2001), Юрій Іллєнко

37-38. "Присмерк" (2014), Валентин Васянович

37-38. "Вулкан" (2018), Роман Бондарчук

39. "Енеїда" (1991), Володимир Дахно

40. "Назви своє ім'я" (2006), Сергій Буковський

41. "Я люблю" (1936), Леонід Луков

42. "Військово-польовий роман" (1983), Петро Тодоровський

43. "Бумбараш" (1971), Макола Рашеєв, Абрам Народицький

44. "Жива ватра" (2014), Остап Костюк

45. "Весна на Зарічній вулиці" (1956), Марлєн Хуциєв, Фелікс Міронер

46-48. "Перший поверх" (1990), Ігор Мінаєв

46-48. "Коліївщина" (1933), Іван Кавалерідзе

46-48. "Два дні" (1929), Георгій Стабовий

49-50. "Чорнобиль. Хроніка важких тижнів" (1986), Володимир Шевченко

49-50. "Острів скарбів" (1986-1988), Давид Черкаський

51. "Чутливий міліціонер" (1992), Кіра Муратова

52. "Йшов трамавай №9" (2002), Степан Коваль

53. "Та, що входить у море" (1965), Леонід Осика

54-55. "Шамара" (1994), Наталія Андрейченко

54-55. "Така пізня, така тепла осінь" (1981), Іван Миколайчук

56. "Українські шерифи" (2015), Роман Бондарчук

57. "Сім кроків за обрій" (1968), Фелікс Соболєв

58. "Ордер на арешт" (1926), Георгій Тасін

59-60. "Дорогою ціною" (1957), Марк Донськой

59-60. "Додому" (2019), Наріман Алієв

61. "Королева бензоколонки" (1962), Олексій Мішурін, Микола Літус

62. "Поцілунок" (1983), Роман Балаян

63. "Три історії" (1997), Кіра Муратова

64. "Тлумачення сновидінь" (1990), Андрій Загданський

65-67. "Приятель небіжчика" (1997), В'ячеслав Криштофович

65-67. "З нудьги" (1967), Артур Войтецький

65-67. "Розпад" (1990), Михайло Бєліков

68-70. "Рябий пес, що біжить краєм моря" (1990), Карен Геворкян

68-70. "Подорожні" (2005), Ігор Стрембицький

68-70. "Кисневий голод" (1991), Андрій Дончик

71. "Наш чесний хліб" (1964), Кіра Муратова та Олександр Муратов

72. "До побачення, синефіли" (2014), Станіслав Битюцький

73. "Сергій Параджанов. Відвідини" (1994), Анатолій Сирих

74. "Нічний візник" (1927), Георгій Тасін

75-80. "Мамай" (2003), Олесь Санін

75-80. "Засипле сніг дороги..." (2004), Євген Сивокінь

75-80. "Відлюдько" (1977), Роман Балаян

75-80. "Явних проявів немає" (2017), Аліна Горлова

75-80. "Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго" (2019), Надія Парфан

75-80. "Настроювач" (2004), Кіра Муратова

81. "Липневі грози" (1989-1991), Анатолій Карась, Віктор Шкурін

82. "Кіборги" (2017), Ахтем Сеїтаблаєв

83. "Гамер" (2011), Олег Сенцов

84-85. "Як козаки..." (1967-1995), Володимир Дахно

84-85. "Тато - Мамин брат" (2017), Вадим Ільков

86. "Припутні" (2017), Аркадій Непиталюк

87. "Цвітіння кульбаби" (1992), Олександр Ігнатуша

88-89. "Ефект присутності" (2004), Леонід Павловський

88-89. "В. Сильвестров" (2019), Сергій Буковський

90-94. "Освідчення в любові" (1966), Роллан Сергієнко

90-94. "Небувалий похід" (1931), Михаїл Кауфман

90-94. "Лист до Америки" (1999), Кіра Муратова

90-94. "Крізь сльози" (1928), Григорій Гричер

90-94. "Ізгой" (1990), Володимир Савельєв

95-100. "Сон" (1964), Володимир Денисенко

95-100. "Сильніше, ніж зброя" (2017), Володимир Тихий та творче об'єднання BABYLON'13

95-100. "Рівень чорного" (2017), Валентин Васянович

95-100. "Лагідна" (2018), Сергій Лозниця

95-100. "Біосфера! Час усвідомлення" (1974), Фелікс Соболєв

95-100. "Аероград" (1935), Олександр Довженко

]]>[/allow-dzen] [/fullrss] [yandexrss] ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОГО КІНО https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21211-den-ukrayinskogo-kino.html

День українського кіно щорічно відзначається в другу суботу вересня. Цього року свято випадає на 10 вересня. Українське кіно з кожним роком стає популярнішим, адже все більше українців хочуть дивитися національний кінопродукт. В Україні є 5 державних кіностудій, найвідоміша з яких носить прізвище Довженка.

Історію свята та 100 найкращих українських фільмів усіх часів за версією кінокритиків читайте далі...

 Бібліотечна сторінка Fri, 09 Sep 2022 10:20:28 -1100

День українського кіно: історія свята

Свято було засноване указом Леоніда Кучми і встановлено на другу суботу вересня. А датою "народження" українського кіно вважають 1896 рік. Тоді в Харкові режисер Альфред Федецький зняв кілька хронік. Один зі знятих фільмів був продемонстрований в Харківському оперному театрі.

Після цього українське кіно стало стрімко розвиватися. У 1928 році розпочала свою роботу Київська кінофабрика, яка незабаром стане кіностудією Олександра Довженка. У 1930 році в прокат вийшов перший звуковий фільм.

У ХХ столітті на екрани вийшло чимало українських фільмів, які стали культовими. У цьому столітті стали відомими на всю країну такі актори вітчизняного кіно, як Богдан Ступка, Іван Миколайчук і Леонід Биков.

Топ-100 українських фільмів

1. "Тіні забутих предків" (1964), Сергій Параджанов

2. "Земля" (1930), Олександр Довженко

3. "Людина з кіноапаратом" (1930), Дзиґа Вертов

4. "Плем'я" (2014), Мирослав Слабошпицький

5. "Камінний хрест" (1968), Леонід Осика

6. "Астенічний синдром" (1989), Кіра Муратова

7. "Польоти уві сні та наяву" (1982), Роман Балаян

8. "Білий птах з чорною ознакою" (1970), Юрій Іллєнко

9. "Довгі проводи" (1971), Кіра Муратова

10. "Вавилон ХХ" (1979), Іван Миколайчук

11. "Атлантида" (2019), Валентин Васянович

12. "Пропала грамота" (1972), Борис Івченко

13. "Короткі зустрічі" (1967), Кіра Муратова

14. "Донбас" (2018), Сергій Лозниця

15. "Навесні" (1929), Михаїл Кауфман

16. "У бій ідуть одні старі" (1973), Леонід Биков

17. "За двома зайцями" (1961), Віктор Іванов

18. "Пригоди капітана Врунгеля" (1976-1979), Давид Черкаський

19. "Звенигора" (1927), Олександр Довженко

20. "Мої думки тихі" (2019), Антоніо Лукіч

21. "Криниця для спраглих" (1965), Юрій Іллєнко

22. "Щастя моє" (2010), Сергія Лозниця

23. "Varta 1, Львів, Україна" (2015), Юрій Грицина

24. "Совість" (1968), Володимир Денисенко

25. "Хліб" (1929), Микола Шпиковський

26. "Суворий юнак" (1935), Абрам Роос

27. "Арсенал" (1929), Олександр Довженко

28. "Ентузіязм (Симфонія Донбасу)" (1930), Дзиґа Вертов

29. "Райдуга" (1943), Марк Донськой

30. "Прометей" (1935), Іван Кавалерідзе

31. "Шкурник" (1929), Микола Шпиковський

32. "Я та інші" (1971), Фелікс Соболєв

33. "Вечір на Івана Купала" (1968), Юрій Іллєнко та Людмила Колесник

34. "Земля блакитна ніби апельсин" (2020), Ірина Цілик

35. "Майдан" (2014), Сергій Лозниця

36. "Молитва за гетьмана Мазепу" (2001), Юрій Іллєнко

37-38. "Присмерк" (2014), Валентин Васянович

37-38. "Вулкан" (2018), Роман Бондарчук

39. "Енеїда" (1991), Володимир Дахно

40. "Назви своє ім'я" (2006), Сергій Буковський

41. "Я люблю" (1936), Леонід Луков

42. "Військово-польовий роман" (1983), Петро Тодоровський

43. "Бумбараш" (1971), Макола Рашеєв, Абрам Народицький

44. "Жива ватра" (2014), Остап Костюк

45. "Весна на Зарічній вулиці" (1956), Марлєн Хуциєв, Фелікс Міронер

46-48. "Перший поверх" (1990), Ігор Мінаєв

46-48. "Коліївщина" (1933), Іван Кавалерідзе

46-48. "Два дні" (1929), Георгій Стабовий

49-50. "Чорнобиль. Хроніка важких тижнів" (1986), Володимир Шевченко

49-50. "Острів скарбів" (1986-1988), Давид Черкаський

51. "Чутливий міліціонер" (1992), Кіра Муратова

52. "Йшов трамавай №9" (2002), Степан Коваль

53. "Та, що входить у море" (1965), Леонід Осика

54-55. "Шамара" (1994), Наталія Андрейченко

54-55. "Така пізня, така тепла осінь" (1981), Іван Миколайчук

56. "Українські шерифи" (2015), Роман Бондарчук

57. "Сім кроків за обрій" (1968), Фелікс Соболєв

58. "Ордер на арешт" (1926), Георгій Тасін

59-60. "Дорогою ціною" (1957), Марк Донськой

59-60. "Додому" (2019), Наріман Алієв

61. "Королева бензоколонки" (1962), Олексій Мішурін, Микола Літус

62. "Поцілунок" (1983), Роман Балаян

63. "Три історії" (1997), Кіра Муратова

64. "Тлумачення сновидінь" (1990), Андрій Загданський

65-67. "Приятель небіжчика" (1997), В'ячеслав Криштофович

65-67. "З нудьги" (1967), Артур Войтецький

65-67. "Розпад" (1990), Михайло Бєліков

68-70. "Рябий пес, що біжить краєм моря" (1990), Карен Геворкян

68-70. "Подорожні" (2005), Ігор Стрембицький

68-70. "Кисневий голод" (1991), Андрій Дончик

71. "Наш чесний хліб" (1964), Кіра Муратова та Олександр Муратов

72. "До побачення, синефіли" (2014), Станіслав Битюцький

73. "Сергій Параджанов. Відвідини" (1994), Анатолій Сирих

74. "Нічний візник" (1927), Георгій Тасін

75-80. "Мамай" (2003), Олесь Санін

75-80. "Засипле сніг дороги..." (2004), Євген Сивокінь

75-80. "Відлюдько" (1977), Роман Балаян

75-80. "Явних проявів немає" (2017), Аліна Горлова

75-80. "Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго" (2019), Надія Парфан

75-80. "Настроювач" (2004), Кіра Муратова

81. "Липневі грози" (1989-1991), Анатолій Карась, Віктор Шкурін

82. "Кіборги" (2017), Ахтем Сеїтаблаєв

83. "Гамер" (2011), Олег Сенцов

84-85. "Як козаки..." (1967-1995), Володимир Дахно

84-85. "Тато - Мамин брат" (2017), Вадим Ільков

86. "Припутні" (2017), Аркадій Непиталюк

87. "Цвітіння кульбаби" (1992), Олександр Ігнатуша

88-89. "Ефект присутності" (2004), Леонід Павловський

88-89. "В. Сильвестров" (2019), Сергій Буковський

90-94. "Освідчення в любові" (1966), Роллан Сергієнко

90-94. "Небувалий похід" (1931), Михаїл Кауфман

90-94. "Лист до Америки" (1999), Кіра Муратова

90-94. "Крізь сльози" (1928), Григорій Гричер

90-94. "Ізгой" (1990), Володимир Савельєв

95-100. "Сон" (1964), Володимир Денисенко

95-100. "Сильніше, ніж зброя" (2017), Володимир Тихий та творче об'єднання BABYLON'13

95-100. "Рівень чорного" (2017), Валентин Васянович

95-100. "Лагідна" (2018), Сергій Лозниця

95-100. "Біосфера! Час усвідомлення" (1974), Фелікс Соболєв

95-100. "Аероград" (1935), Олександр Довженко

 [allow-turbo]День українського кіно: історія свята

Свято було засноване указом Леоніда Кучми і встановлено на другу суботу вересня. А датою "народження" українського кіно вважають 1896 рік. Тоді в Харкові режисер Альфред Федецький зняв кілька хронік. Один зі знятих фільмів був продемонстрований в Харківському оперному театрі.

Після цього українське кіно стало стрімко розвиватися. У 1928 році розпочала свою роботу Київська кінофабрика, яка незабаром стане кіностудією Олександра Довженка. У 1930 році в прокат вийшов перший звуковий фільм.

У ХХ столітті на екрани вийшло чимало українських фільмів, які стали культовими. У цьому столітті стали відомими на всю країну такі актори вітчизняного кіно, як Богдан Ступка, Іван Миколайчук і Леонід Биков.

Топ-100 українських фільмів

1. "Тіні забутих предків" (1964), Сергій Параджанов

2. "Земля" (1930), Олександр Довженко

3. "Людина з кіноапаратом" (1930), Дзиґа Вертов

4. "Плем'я" (2014), Мирослав Слабошпицький

5. "Камінний хрест" (1968), Леонід Осика

6. "Астенічний синдром" (1989), Кіра Муратова

7. "Польоти уві сні та наяву" (1982), Роман Балаян

8. "Білий птах з чорною ознакою" (1970), Юрій Іллєнко

9. "Довгі проводи" (1971), Кіра Муратова

10. "Вавилон ХХ" (1979), Іван Миколайчук

11. "Атлантида" (2019), Валентин Васянович

12. "Пропала грамота" (1972), Борис Івченко

13. "Короткі зустрічі" (1967), Кіра Муратова

14. "Донбас" (2018), Сергій Лозниця

15. "Навесні" (1929), Михаїл Кауфман

16. "У бій ідуть одні старі" (1973), Леонід Биков

17. "За двома зайцями" (1961), Віктор Іванов

18. "Пригоди капітана Врунгеля" (1976-1979), Давид Черкаський

19. "Звенигора" (1927), Олександр Довженко

20. "Мої думки тихі" (2019), Антоніо Лукіч

21. "Криниця для спраглих" (1965), Юрій Іллєнко

22. "Щастя моє" (2010), Сергія Лозниця

23. "Varta 1, Львів, Україна" (2015), Юрій Грицина

24. "Совість" (1968), Володимир Денисенко

25. "Хліб" (1929), Микола Шпиковський

26. "Суворий юнак" (1935), Абрам Роос

27. "Арсенал" (1929), Олександр Довженко

28. "Ентузіязм (Симфонія Донбасу)" (1930), Дзиґа Вертов

29. "Райдуга" (1943), Марк Донськой

30. "Прометей" (1935), Іван Кавалерідзе

31. "Шкурник" (1929), Микола Шпиковський

32. "Я та інші" (1971), Фелікс Соболєв

33. "Вечір на Івана Купала" (1968), Юрій Іллєнко та Людмила Колесник

34. "Земля блакитна ніби апельсин" (2020), Ірина Цілик

35. "Майдан" (2014), Сергій Лозниця

36. "Молитва за гетьмана Мазепу" (2001), Юрій Іллєнко

37-38. "Присмерк" (2014), Валентин Васянович

37-38. "Вулкан" (2018), Роман Бондарчук

39. "Енеїда" (1991), Володимир Дахно

40. "Назви своє ім'я" (2006), Сергій Буковський

41. "Я люблю" (1936), Леонід Луков

42. "Військово-польовий роман" (1983), Петро Тодоровський

43. "Бумбараш" (1971), Макола Рашеєв, Абрам Народицький

44. "Жива ватра" (2014), Остап Костюк

45. "Весна на Зарічній вулиці" (1956), Марлєн Хуциєв, Фелікс Міронер

46-48. "Перший поверх" (1990), Ігор Мінаєв

46-48. "Коліївщина" (1933), Іван Кавалерідзе

46-48. "Два дні" (1929), Георгій Стабовий

49-50. "Чорнобиль. Хроніка важких тижнів" (1986), Володимир Шевченко

49-50. "Острів скарбів" (1986-1988), Давид Черкаський

51. "Чутливий міліціонер" (1992), Кіра Муратова

52. "Йшов трамавай №9" (2002), Степан Коваль

53. "Та, що входить у море" (1965), Леонід Осика

54-55. "Шамара" (1994), Наталія Андрейченко

54-55. "Така пізня, така тепла осінь" (1981), Іван Миколайчук

56. "Українські шерифи" (2015), Роман Бондарчук

57. "Сім кроків за обрій" (1968), Фелікс Соболєв

58. "Ордер на арешт" (1926), Георгій Тасін

59-60. "Дорогою ціною" (1957), Марк Донськой

59-60. "Додому" (2019), Наріман Алієв

61. "Королева бензоколонки" (1962), Олексій Мішурін, Микола Літус

62. "Поцілунок" (1983), Роман Балаян

63. "Три історії" (1997), Кіра Муратова

64. "Тлумачення сновидінь" (1990), Андрій Загданський

65-67. "Приятель небіжчика" (1997), В'ячеслав Криштофович

65-67. "З нудьги" (1967), Артур Войтецький

65-67. "Розпад" (1990), Михайло Бєліков

68-70. "Рябий пес, що біжить краєм моря" (1990), Карен Геворкян

68-70. "Подорожні" (2005), Ігор Стрембицький

68-70. "Кисневий голод" (1991), Андрій Дончик

71. "Наш чесний хліб" (1964), Кіра Муратова та Олександр Муратов

72. "До побачення, синефіли" (2014), Станіслав Битюцький

73. "Сергій Параджанов. Відвідини" (1994), Анатолій Сирих

74. "Нічний візник" (1927), Георгій Тасін

75-80. "Мамай" (2003), Олесь Санін

75-80. "Засипле сніг дороги..." (2004), Євген Сивокінь

75-80. "Відлюдько" (1977), Роман Балаян

75-80. "Явних проявів немає" (2017), Аліна Горлова

75-80. "Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго" (2019), Надія Парфан

75-80. "Настроювач" (2004), Кіра Муратова

81. "Липневі грози" (1989-1991), Анатолій Карась, Віктор Шкурін

82. "Кіборги" (2017), Ахтем Сеїтаблаєв

83. "Гамер" (2011), Олег Сенцов

84-85. "Як козаки..." (1967-1995), Володимир Дахно

84-85. "Тато - Мамин брат" (2017), Вадим Ільков

86. "Припутні" (2017), Аркадій Непиталюк

87. "Цвітіння кульбаби" (1992), Олександр Ігнатуша

88-89. "Ефект присутності" (2004), Леонід Павловський

88-89. "В. Сильвестров" (2019), Сергій Буковський

90-94. "Освідчення в любові" (1966), Роллан Сергієнко

90-94. "Небувалий похід" (1931), Михаїл Кауфман

90-94. "Лист до Америки" (1999), Кіра Муратова

90-94. "Крізь сльози" (1928), Григорій Гричер

90-94. "Ізгой" (1990), Володимир Савельєв

95-100. "Сон" (1964), Володимир Денисенко

95-100. "Сильніше, ніж зброя" (2017), Володимир Тихий та творче об'єднання BABYLON'13

95-100. "Рівень чорного" (2017), Валентин Васянович

95-100. "Лагідна" (2018), Сергій Лозниця

95-100. "Біосфера! Час усвідомлення" (1974), Фелікс Соболєв

95-100. "Аероград" (1935), Олександр Довженко

]]>[/allow-turbo] [allow-dzen]День українського кіно: історія свята

Свято було засноване указом Леоніда Кучми і встановлено на другу суботу вересня. А датою "народження" українського кіно вважають 1896 рік. Тоді в Харкові режисер Альфред Федецький зняв кілька хронік. Один зі знятих фільмів був продемонстрований в Харківському оперному театрі.

Після цього українське кіно стало стрімко розвиватися. У 1928 році розпочала свою роботу Київська кінофабрика, яка незабаром стане кіностудією Олександра Довженка. У 1930 році в прокат вийшов перший звуковий фільм.

У ХХ столітті на екрани вийшло чимало українських фільмів, які стали культовими. У цьому столітті стали відомими на всю країну такі актори вітчизняного кіно, як Богдан Ступка, Іван Миколайчук і Леонід Биков.

Топ-100 українських фільмів

1. "Тіні забутих предків" (1964), Сергій Параджанов

2. "Земля" (1930), Олександр Довженко

3. "Людина з кіноапаратом" (1930), Дзиґа Вертов

4. "Плем'я" (2014), Мирослав Слабошпицький

5. "Камінний хрест" (1968), Леонід Осика

6. "Астенічний синдром" (1989), Кіра Муратова

7. "Польоти уві сні та наяву" (1982), Роман Балаян

8. "Білий птах з чорною ознакою" (1970), Юрій Іллєнко

9. "Довгі проводи" (1971), Кіра Муратова

10. "Вавилон ХХ" (1979), Іван Миколайчук

11. "Атлантида" (2019), Валентин Васянович

12. "Пропала грамота" (1972), Борис Івченко

13. "Короткі зустрічі" (1967), Кіра Муратова

14. "Донбас" (2018), Сергій Лозниця

15. "Навесні" (1929), Михаїл Кауфман

16. "У бій ідуть одні старі" (1973), Леонід Биков

17. "За двома зайцями" (1961), Віктор Іванов

18. "Пригоди капітана Врунгеля" (1976-1979), Давид Черкаський

19. "Звенигора" (1927), Олександр Довженко

20. "Мої думки тихі" (2019), Антоніо Лукіч

21. "Криниця для спраглих" (1965), Юрій Іллєнко

22. "Щастя моє" (2010), Сергія Лозниця

23. "Varta 1, Львів, Україна" (2015), Юрій Грицина

24. "Совість" (1968), Володимир Денисенко

25. "Хліб" (1929), Микола Шпиковський

26. "Суворий юнак" (1935), Абрам Роос

27. "Арсенал" (1929), Олександр Довженко

28. "Ентузіязм (Симфонія Донбасу)" (1930), Дзиґа Вертов

29. "Райдуга" (1943), Марк Донськой

30. "Прометей" (1935), Іван Кавалерідзе

31. "Шкурник" (1929), Микола Шпиковський

32. "Я та інші" (1971), Фелікс Соболєв

33. "Вечір на Івана Купала" (1968), Юрій Іллєнко та Людмила Колесник

34. "Земля блакитна ніби апельсин" (2020), Ірина Цілик

35. "Майдан" (2014), Сергій Лозниця

36. "Молитва за гетьмана Мазепу" (2001), Юрій Іллєнко

37-38. "Присмерк" (2014), Валентин Васянович

37-38. "Вулкан" (2018), Роман Бондарчук

39. "Енеїда" (1991), Володимир Дахно

40. "Назви своє ім'я" (2006), Сергій Буковський

41. "Я люблю" (1936), Леонід Луков

42. "Військово-польовий роман" (1983), Петро Тодоровський

43. "Бумбараш" (1971), Макола Рашеєв, Абрам Народицький

44. "Жива ватра" (2014), Остап Костюк

45. "Весна на Зарічній вулиці" (1956), Марлєн Хуциєв, Фелікс Міронер

46-48. "Перший поверх" (1990), Ігор Мінаєв

46-48. "Коліївщина" (1933), Іван Кавалерідзе

46-48. "Два дні" (1929), Георгій Стабовий

49-50. "Чорнобиль. Хроніка важких тижнів" (1986), Володимир Шевченко

49-50. "Острів скарбів" (1986-1988), Давид Черкаський

51. "Чутливий міліціонер" (1992), Кіра Муратова

52. "Йшов трамавай №9" (2002), Степан Коваль

53. "Та, що входить у море" (1965), Леонід Осика

54-55. "Шамара" (1994), Наталія Андрейченко

54-55. "Така пізня, така тепла осінь" (1981), Іван Миколайчук

56. "Українські шерифи" (2015), Роман Бондарчук

57. "Сім кроків за обрій" (1968), Фелікс Соболєв

58. "Ордер на арешт" (1926), Георгій Тасін

59-60. "Дорогою ціною" (1957), Марк Донськой

59-60. "Додому" (2019), Наріман Алієв

61. "Королева бензоколонки" (1962), Олексій Мішурін, Микола Літус

62. "Поцілунок" (1983), Роман Балаян

63. "Три історії" (1997), Кіра Муратова

64. "Тлумачення сновидінь" (1990), Андрій Загданський

65-67. "Приятель небіжчика" (1997), В'ячеслав Криштофович

65-67. "З нудьги" (1967), Артур Войтецький

65-67. "Розпад" (1990), Михайло Бєліков

68-70. "Рябий пес, що біжить краєм моря" (1990), Карен Геворкян

68-70. "Подорожні" (2005), Ігор Стрембицький

68-70. "Кисневий голод" (1991), Андрій Дончик

71. "Наш чесний хліб" (1964), Кіра Муратова та Олександр Муратов

72. "До побачення, синефіли" (2014), Станіслав Битюцький

73. "Сергій Параджанов. Відвідини" (1994), Анатолій Сирих

74. "Нічний візник" (1927), Георгій Тасін

75-80. "Мамай" (2003), Олесь Санін

75-80. "Засипле сніг дороги..." (2004), Євген Сивокінь

75-80. "Відлюдько" (1977), Роман Балаян

75-80. "Явних проявів немає" (2017), Аліна Горлова

75-80. "Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго" (2019), Надія Парфан

75-80. "Настроювач" (2004), Кіра Муратова

81. "Липневі грози" (1989-1991), Анатолій Карась, Віктор Шкурін

82. "Кіборги" (2017), Ахтем Сеїтаблаєв

83. "Гамер" (2011), Олег Сенцов

84-85. "Як козаки..." (1967-1995), Володимир Дахно

84-85. "Тато - Мамин брат" (2017), Вадим Ільков

86. "Припутні" (2017), Аркадій Непиталюк

87. "Цвітіння кульбаби" (1992), Олександр Ігнатуша

88-89. "Ефект присутності" (2004), Леонід Павловський

88-89. "В. Сильвестров" (2019), Сергій Буковський

90-94. "Освідчення в любові" (1966), Роллан Сергієнко

90-94. "Небувалий похід" (1931), Михаїл Кауфман

90-94. "Лист до Америки" (1999), Кіра Муратова

90-94. "Крізь сльози" (1928), Григорій Гричер

90-94. "Ізгой" (1990), Володимир Савельєв

95-100. "Сон" (1964), Володимир Денисенко

95-100. "Сильніше, ніж зброя" (2017), Володимир Тихий та творче об'єднання BABYLON'13

95-100. "Рівень чорного" (2017), Валентин Васянович

95-100. "Лагідна" (2018), Сергій Лозниця

95-100. "Біосфера! Час усвідомлення" (1974), Фелікс Соболєв

95-100. "Аероград" (1935), Олександр Довженко

]]>[/allow-dzen] [/yandexrss][shortrss] Бути грамотним тепер модно. https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21207-buty-gramotnym-teper-modno.html https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21207-buty-gramotnym-teper-modno.html

«Краса — це дарунок долі, ну, а грамотність — це вже від природи»
Вільям Шекспір

Щорічно 8 вересня у світі відзначають Міжнародний день грамотності (писемності). Цей день був запроваджений 26 жовтня 1966 на 14-й сесії Генеральної Конференції ЮНЕСКО. Традиція щорічно відзначати цей день започаткована відповідною рекомендацією Всесвітньої конференції міністрів освіти з ліквідації неграмотності, що відбулася в Тегерані у вересні 1965 року.

Грамотність (значною мірою рівноправний термін письменність) – традиційно визначається як вміння читати й писати відповідно до граматичних норм рідної мови та вміння використовувати мову, щоб читати, писати чи розмовляти. Бути грамотним – один з базових показників соціально-культурного розвитку населення.

Мета цього свята – вкотре наголосити, що бути грамотним важливо для кожної людини та суспільства в цілому. Грамотність – однин із незамінних інструментів, що необхідні для побудови інтегрованого й мирного суспільства у XXI столітті.

Попри досягнутий значний прогрес, проблеми в області грамотності зберігаються і можуть істотно відрізнятися за своїм характером і охопленням в різних країнах і групах населення. Заохочення мовного розмаїття в освіті і в області поширення грамотності має вирішальне значення для вирішення проблем неграмотності і досягнення Цілей в галузі сталого розвитку.

 [allow-turbo]

«Краса — це дарунок долі, ну, а грамотність — це вже від природи»
Вільям Шекспір

Щорічно 8 вересня у світі відзначають Міжнародний день грамотності (писемності). Цей день був запроваджений 26 жовтня 1966 на 14-й сесії Генеральної Конференції ЮНЕСКО. Традиція щорічно відзначати цей день започаткована відповідною рекомендацією Всесвітньої конференції міністрів освіти з ліквідації неграмотності, що відбулася в Тегерані у вересні 1965 року.

Грамотність (значною мірою рівноправний термін письменність) – традиційно визначається як вміння читати й писати відповідно до граматичних норм рідної мови та вміння використовувати мову, щоб читати, писати чи розмовляти. Бути грамотним – один з базових показників соціально-культурного розвитку населення.

Мета цього свята – вкотре наголосити, що бути грамотним важливо для кожної людини та суспільства в цілому. Грамотність – однин із незамінних інструментів, що необхідні для побудови інтегрованого й мирного суспільства у XXI столітті.

Попри досягнутий значний прогрес, проблеми в області грамотності зберігаються і можуть істотно відрізнятися за своїм характером і охопленням в різних країнах і групах населення. Заохочення мовного розмаїття в освіті і в області поширення грамотності має вирішальне значення для вирішення проблем неграмотності і досягнення Цілей в галузі сталого розвитку.

]]>[/allow-turbo] Бібліотечна сторінка Admin Thu, 08 Sep 2022 11:33:31 -1100 [/shortrss] [fullrss] Бути грамотним тепер модно. https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21207-buty-gramotnym-teper-modno.html https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21207-buty-gramotnym-teper-modno.html Admin Thu, 08 Sep 2022 11:33:31 -1100

«Краса — це дарунок долі, ну, а грамотність — це вже від природи»
Вільям Шекспір

Щорічно 8 вересня у світі відзначають Міжнародний день грамотності (писемності). Цей день був запроваджений 26 жовтня 1966 на 14-й сесії Генеральної Конференції ЮНЕСКО. Традиція щорічно відзначати цей день започаткована відповідною рекомендацією Всесвітньої конференції міністрів освіти з ліквідації неграмотності, що відбулася в Тегерані у вересні 1965 року.

Грамотність (значною мірою рівноправний термін письменність) – традиційно визначається як вміння читати й писати відповідно до граматичних норм рідної мови та вміння використовувати мову, щоб читати, писати чи розмовляти. Бути грамотним – один з базових показників соціально-культурного розвитку населення.

Мета цього свята – вкотре наголосити, що бути грамотним важливо для кожної людини та суспільства в цілому. Грамотність – однин із незамінних інструментів, що необхідні для побудови інтегрованого й мирного суспільства у XXI столітті.

Попри досягнутий значний прогрес, проблеми в області грамотності зберігаються і можуть істотно відрізнятися за своїм характером і охопленням в різних країнах і групах населення. Заохочення мовного розмаїття в освіті і в області поширення грамотності має вирішальне значення для вирішення проблем неграмотності і досягнення Цілей в галузі сталого розвитку.

]]> [allow-turbo]

«Краса — це дарунок долі, ну, а грамотність — це вже від природи»
Вільям Шекспір

Щорічно 8 вересня у світі відзначають Міжнародний день грамотності (писемності). Цей день був запроваджений 26 жовтня 1966 на 14-й сесії Генеральної Конференції ЮНЕСКО. Традиція щорічно відзначати цей день започаткована відповідною рекомендацією Всесвітньої конференції міністрів освіти з ліквідації неграмотності, що відбулася в Тегерані у вересні 1965 року.

Грамотність (значною мірою рівноправний термін письменність) – традиційно визначається як вміння читати й писати відповідно до граматичних норм рідної мови та вміння використовувати мову, щоб читати, писати чи розмовляти. Бути грамотним – один з базових показників соціально-культурного розвитку населення.

Мета цього свята – вкотре наголосити, що бути грамотним важливо для кожної людини та суспільства в цілому. Грамотність – однин із незамінних інструментів, що необхідні для побудови інтегрованого й мирного суспільства у XXI столітті.

Попри досягнутий значний прогрес, проблеми в області грамотності зберігаються і можуть істотно відрізнятися за своїм характером і охопленням в різних країнах і групах населення. Заохочення мовного розмаїття в освіті і в області поширення грамотності має вирішальне значення для вирішення проблем неграмотності і досягнення Цілей в галузі сталого розвитку.

]]>[/allow-turbo] [allow-dzen]

«Краса — це дарунок долі, ну, а грамотність — це вже від природи»
Вільям Шекспір

Щорічно 8 вересня у світі відзначають Міжнародний день грамотності (писемності). Цей день був запроваджений 26 жовтня 1966 на 14-й сесії Генеральної Конференції ЮНЕСКО. Традиція щорічно відзначати цей день започаткована відповідною рекомендацією Всесвітньої конференції міністрів освіти з ліквідації неграмотності, що відбулася в Тегерані у вересні 1965 року.

Грамотність (значною мірою рівноправний термін письменність) – традиційно визначається як вміння читати й писати відповідно до граматичних норм рідної мови та вміння використовувати мову, щоб читати, писати чи розмовляти. Бути грамотним – один з базових показників соціально-культурного розвитку населення.

Мета цього свята – вкотре наголосити, що бути грамотним важливо для кожної людини та суспільства в цілому. Грамотність – однин із незамінних інструментів, що необхідні для побудови інтегрованого й мирного суспільства у XXI столітті.

Попри досягнутий значний прогрес, проблеми в області грамотності зберігаються і можуть істотно відрізнятися за своїм характером і охопленням в різних країнах і групах населення. Заохочення мовного розмаїття в освіті і в області поширення грамотності має вирішальне значення для вирішення проблем неграмотності і досягнення Цілей в галузі сталого розвитку.

]]>[/allow-dzen] [/fullrss] [yandexrss] Бути грамотним тепер модно. https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21207-buty-gramotnym-teper-modno.html

«Краса — це дарунок долі, ну, а грамотність — це вже від природи»
Вільям Шекспір

Щорічно 8 вересня у світі відзначають Міжнародний день грамотності (писемності). Цей день був запроваджений 26 жовтня 1966 на 14-й сесії Генеральної Конференції ЮНЕСКО. Традиція щорічно відзначати цей день започаткована відповідною рекомендацією Всесвітньої конференції міністрів освіти з ліквідації неграмотності, що відбулася в Тегерані у вересні 1965 року.

Грамотність (значною мірою рівноправний термін письменність) – традиційно визначається як вміння читати й писати відповідно до граматичних норм рідної мови та вміння використовувати мову, щоб читати, писати чи розмовляти. Бути грамотним – один з базових показників соціально-культурного розвитку населення.

Мета цього свята – вкотре наголосити, що бути грамотним важливо для кожної людини та суспільства в цілому. Грамотність – однин із незамінних інструментів, що необхідні для побудови інтегрованого й мирного суспільства у XXI столітті.

Попри досягнутий значний прогрес, проблеми в області грамотності зберігаються і можуть істотно відрізнятися за своїм характером і охопленням в різних країнах і групах населення. Заохочення мовного розмаїття в освіті і в області поширення грамотності має вирішальне значення для вирішення проблем неграмотності і досягнення Цілей в галузі сталого розвитку.

 Бібліотечна сторінка Thu, 08 Sep 2022 11:33:31 -1100

«Краса — це дарунок долі, ну, а грамотність — це вже від природи»
Вільям Шекспір

Щорічно 8 вересня у світі відзначають Міжнародний день грамотності (писемності). Цей день був запроваджений 26 жовтня 1966 на 14-й сесії Генеральної Конференції ЮНЕСКО. Традиція щорічно відзначати цей день започаткована відповідною рекомендацією Всесвітньої конференції міністрів освіти з ліквідації неграмотності, що відбулася в Тегерані у вересні 1965 року.

Грамотність (значною мірою рівноправний термін письменність) – традиційно визначається як вміння читати й писати відповідно до граматичних норм рідної мови та вміння використовувати мову, щоб читати, писати чи розмовляти. Бути грамотним – один з базових показників соціально-культурного розвитку населення.

Мета цього свята – вкотре наголосити, що бути грамотним важливо для кожної людини та суспільства в цілому. Грамотність – однин із незамінних інструментів, що необхідні для побудови інтегрованого й мирного суспільства у XXI столітті.

Попри досягнутий значний прогрес, проблеми в області грамотності зберігаються і можуть істотно відрізнятися за своїм характером і охопленням в різних країнах і групах населення. Заохочення мовного розмаїття в освіті і в області поширення грамотності має вирішальне значення для вирішення проблем неграмотності і досягнення Цілей в галузі сталого розвитку.

 [allow-turbo]

«Краса — це дарунок долі, ну, а грамотність — це вже від природи»
Вільям Шекспір

Щорічно 8 вересня у світі відзначають Міжнародний день грамотності (писемності). Цей день був запроваджений 26 жовтня 1966 на 14-й сесії Генеральної Конференції ЮНЕСКО. Традиція щорічно відзначати цей день започаткована відповідною рекомендацією Всесвітньої конференції міністрів освіти з ліквідації неграмотності, що відбулася в Тегерані у вересні 1965 року.

Грамотність (значною мірою рівноправний термін письменність) – традиційно визначається як вміння читати й писати відповідно до граматичних норм рідної мови та вміння використовувати мову, щоб читати, писати чи розмовляти. Бути грамотним – один з базових показників соціально-культурного розвитку населення.

Мета цього свята – вкотре наголосити, що бути грамотним важливо для кожної людини та суспільства в цілому. Грамотність – однин із незамінних інструментів, що необхідні для побудови інтегрованого й мирного суспільства у XXI столітті.

Попри досягнутий значний прогрес, проблеми в області грамотності зберігаються і можуть істотно відрізнятися за своїм характером і охопленням в різних країнах і групах населення. Заохочення мовного розмаїття в освіті і в області поширення грамотності має вирішальне значення для вирішення проблем неграмотності і досягнення Цілей в галузі сталого розвитку.

]]>[/allow-turbo] [allow-dzen]

«Краса — це дарунок долі, ну, а грамотність — це вже від природи»
Вільям Шекспір

Щорічно 8 вересня у світі відзначають Міжнародний день грамотності (писемності). Цей день був запроваджений 26 жовтня 1966 на 14-й сесії Генеральної Конференції ЮНЕСКО. Традиція щорічно відзначати цей день започаткована відповідною рекомендацією Всесвітньої конференції міністрів освіти з ліквідації неграмотності, що відбулася в Тегерані у вересні 1965 року.

Грамотність (значною мірою рівноправний термін письменність) – традиційно визначається як вміння читати й писати відповідно до граматичних норм рідної мови та вміння використовувати мову, щоб читати, писати чи розмовляти. Бути грамотним – один з базових показників соціально-культурного розвитку населення.

Мета цього свята – вкотре наголосити, що бути грамотним важливо для кожної людини та суспільства в цілому. Грамотність – однин із незамінних інструментів, що необхідні для побудови інтегрованого й мирного суспільства у XXI столітті.

Попри досягнутий значний прогрес, проблеми в області грамотності зберігаються і можуть істотно відрізнятися за своїм характером і охопленням в різних країнах і групах населення. Заохочення мовного розмаїття в освіті і в області поширення грамотності має вирішальне значення для вирішення проблем неграмотності і досягнення Цілей в галузі сталого розвитку.

]]>[/allow-dzen] [/yandexrss][shortrss] Для Вас, батьки! https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21206-dlia-vas-batky.html https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21206-dlia-vas-batky.html

[allow-turbo]

]]>[/allow-turbo] Бібліотечна сторінка Admin Fri, 02 Sep 2022 11:18:47 -1100 [/shortrss] [fullrss] Для Вас, батьки! https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21206-dlia-vas-batky.html https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21206-dlia-vas-batky.html Admin Fri, 02 Sep 2022 11:18:47 -1100

]]> [allow-turbo]

]]>[/allow-turbo] [allow-dzen]

]]>[/allow-dzen] [/fullrss] [yandexrss] Для Вас, батьки! https://garmoniya.dv.kr.ua/educational-work/library/21206-dlia-vas-batky.html

Бібліотечна сторінка Fri, 02 Sep 2022 11:18:47 -1100

[allow-turbo]

]]>[/allow-turbo] [allow-dzen]

]]>[/allow-dzen] [/yandexrss]